Свічка, вічний вогонь, пам'ять героям
Електронний
пантеон
героїв

Дрогобицька громада
пам'ятає своїх Героїв

ЛАВРЕНЧУК
Віктор Володимирович
м. Дрогобич
42 ОМБр - в/ч А4667
солдат
старший навідник міномету мінометного взводу мінометної батареї механізованого батальйону
2024

Віктор Лавренчук народився 14 липня 1978 року у м. Дрогобич. Проживав на вулиці Самбірській. Згодом з сім’єю переїхав на Тернопільщину, де навчався у школі. Після повернення в м. Дрогобич навчався у ВПУ №19 на маляра-штукатура. По завершенні навчання Віктор працював здебільшого в охоронній сфері.

З 13 лютого 2023 року Віктор поповнив лави Збройних Сил України та захищав територіальну цілісність рідної країни на передових позиціях фронту.

На жаль, під час виконання бойових завдань, 4 березня 2024 року життя воїна обірвалось.

У загиблого Героя залишились мати, сестра, племінники.

нп. Часів Яр, Бахмутський р-н, Донецька обл., під час артилерійського обстрілу
14.07.1978
04.03.2024
Лавренчук Віктор Володимирович
lavrenchuk-viktor-volodymyrovych
Лавренчук Віктор Володимирович
МЕЛЬНІКОВ
Дмитро Вікторович
м. Дрогобич
37 ОБрМП - в/ч А4548
матрос
кухар господарчого відділення взводу забезпечення самохідного артилерійського дивізіону
2024

Дмитро Мельніков народився у Дрогобичі 9 жовтня 1987 року. Навчався в ЗОШ №1 та ЗОШ №3. Був чуйним, доброзичливим, турботливим, життєрадісним. По закінченню школи навчався у Вищому професійному училищі № 19 за спеціальністю «Технологія харчування». Був високо кваліфікованим фахівцем своєї справи. Працював шеф-кухарем в ресторанах в Україні та за кордоном.

6 лютого 2023 року Дмитро був мобілізований до лав ЗСУ. Виконував завдання із захисту територіальної цілісності та незалежності держави на південному та східному напрямках у лавах 37-ї окремої бригади морської піхоти Військово-морських Сил Збройних Сил України. Обіймав посаду кухаря господарчого відділення взводу забезпечення.

Був надійним другом для бойових побратимів, готовий завжди допомогти, підставити своє плече. Справжній патріот своєї Батьківщини – України. Після перемоги мріяв працювати в ресторані, який отримав зірку «Мішлен», дарувати людям радість і задоволення від своєї праці.

Та, на жаль, під час виконання бойових завдань з захисту України, 1 березня 2024 року Дмитро загинув.

У полеглого воїна залишились батьки, брат та сестра.

нп. Степанівка, Херсонська обл., помер
09.10.1987
01.03.2024
Мельніков Дмитро Вікторович
melnikov-dmytro-viktorovych
Мельніков Дмитро Вікторович
ГІЛЬЖИНСЬКИЙ
Олег Русланович
м. Дрогобич
47 ОМБр "Маґура" - в/ч А4699
старший солдат
навідник-оператор та майстер-ганнер БМП "BrАdley" ("Бредлі").
2024

Олег Гільжинський народився 30 травня 1998 року у Дрогобичі. З дитинства захоплювався математикою, фізикою та електронікою. Після закінчення навчання у Дрогобицькому ліцеї №1, поступив до Національного технічного університету України «Київського Політехнічного Інституті імені Ігоря Сікорського» на радіотехнічний факультет, де отримав інженерну освіту в сфері радіо-електронної апаратури. Працював техніком-програмістом в ТОВ «НВП «Луганський акумулятор-1».

В цивільному житті Олег був тим, хто за кожної нагоди жартував і своїми жартами ділився з великою кількістю друзів та знайомих. Олег допомагав друзям в їх скрутні часи і ставив допомогу найважливішим пріоритетом.

Він любив котів, гуляти на природі та займатися радіоаматорством.

В останні дні до повномасштабного вторгнення Олег облаштовував свою оселю та займався домашніми проектами з радіотехніки.

В перший день повномасштабного вторгнення, Олег не вагаючись добровільно став на захист України в лавах 207 батальйону Київського ТРО, пройшовши пішки з Бучі до Києва. Брав участь в боях за звільнення Київщини. Згодом в грудні 2022 року приєднався до лав 47 ОМБр «Маґура» (1 механізований батальйон, 1 механізована рота), в складі якої пройшов поглиблений вишкіл в Німеччині, щоб стати одним із перших операторів—навідників БМП «BrАdley». Під час військових навчань за кордоном за особливу наснагу та кмітливість отримав відзнаку та звання «майстер—ганнер» (англ. mАster-gunner ("Mike Golf")).

Олег брав активну участь у контрнаступі влітку 2023 року на Запорізькому напрямку фронту, зокрема у звільненні н.п. Роботино. З осені 2023 року разом із побратимами тримав оборону н.п. Степове та н.п. Бердичі в районі Авдіївки, Донецької області.

Під час виконання бойових завдань в найгарячіших точках, проявляв хоробрість, людяність та інженерний хист. Часто ризикуючи власним життям Олег витягував поранених побратимів із пекла поля бою та надавав їм першу домедичну допомогу.

Він боронив Україну до останнього подиху, завжди підтримував своїх побратимів, рятуючи як людей, так і тваринок – бо мав дуже чуйне та щире серце.

Загинув воїн 27 лютого при виконанні бойового завдання та евакуації пораненого побратима в районі н.п. Бердичі на Донеччині.

в районі нп. Бердичі на Донеччині, при виконанні бойового завдання та евакуації пораненого побратима
30.05.1998
27.02.2024
Гільжинський Олег Русланович
Вуйко
hilzhynskyy-oleh-ruslanovych
Гільжинський Олег Русланович
КОВАЛЬ
Богдан Миколайович
м. Дрогобич
103 ОБр ТрО - в/ч А7079
солдат
стрілець стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти
2024

Богдан Коваль народився у Дрогобичі. Закінчив Дрогобицьку СШ №2. Довгий час працював на Дрогобицькому автокрановому заводі, одружився, ростив улюбленого сина Ігоря. Заради добробуту сім'ї вирушив на заробітки за кордон. Проте початок війни розділив його життя на "до" і "після".

Вже 25 лютого 2022 року Богдан записався добровольцем у Дрогобицьке ТРО. А 1 березня 2022 року був призваний в 67 батальон 103 бригади. Вже з першого дня був на передовій. Завжди був веселим і добродушним, був душею компанії та надійним плечем для побратимів, з яким не страшно в бою. А в рідкісні хвилини відпочинку для молодших за нього побратимів по зброї був життєстверджуючим променем, справжнім турботливим батьком, "дєдом" - так з повагою називали його побратими.

Проте 24 січня 2024 року клятий ворог наніс йому смертельне поранення в районі села Табаївка Харківської області. А 11 лютого 2024 року Богдана не стало у Київській лікарні. Воїн помер, не приходячи до пам'яті. Проте в пам'яті рідних і друзів він житиме вічно та залишиться найкращим батьком , братом, однокласником «Бойсем», «Рататуєм» та просто другом.. Світла пам'ять, вічна любов і повага тобі Богдане!

Життя, як вітер, пролетіло…

Родився – школа і робота,

Дружина й діти, сивина...

Здавалося, тобі ще жити й жити…

Аж тут – війна!

Там побратими, гради, смерчі та окопи,

І біль, і мужність, і жага життя!

Але війна! Удар у лівий бік –

І тільки тиша й темнота,

Й останній подих, й небуття…

в районі нп. Табаївка, Куп'янський р-н, Харківська обл., помер від отриманих поранень
28.04.1966
11.02.2024
Коваль Богдан Миколайович
Дєд
koval-bohdan-mykolayovych
Коваль Богдан Миколайович
ШУКЛІН
Іван Валерійович
м. Дрогобич
68 ОЄБр - в/ч А4056
солдат
гранатометник
2024

Іван Шуклін народився у Дрогобичі. Закінчив ЗОШ №4 та ПТУ №15. У вільний час любив рибалити, за юності займався рукопашним бойом. Декілька років працював на дрогобицькому м’ясокомбінаті, однак здебільшого їздив на роботу за кордон.

На початок повномасштабної війни, Іван перебував за кордоном, однак він сам повернувся додому, щоб стати на захист України. У червні 2022 року Іван долучився до лав ЗСУ. Служив у складі 68-ї окремої єгерської бригади. Після чого півтора роки перебував на бойових позиціях фронту, за час служби був противотанкістом, навідником САУ,стугна, оператором джавеліна, гранатометником, останні часи був ТВО командира відділення, його брали з собою в розвідку,добре знав медицину тому був і додатково бойовим медиком, на своєму рахунку має декілька знищених, підбитих танків, врятованих побратимів. За сумлінне виконання військових обов’язків отримав від командування почесну відзнаку – «Хрест воїна-єгеря І ступеня», та «ветерана війни».

Під час виконання бойового завдання на Луганщині, 28 січня Іван загинув, внаслідок отриманих мінно-вибухових травм.

Побратими запам’ятають Івана справжнім воїном, на якого рівнялися підлеглі, а командири довіряли йому надскладні завдання.

У загиблого воїна залишились кохана дружина,двоє улюблених донечок, мати та брати.

нп. Райгородка, Сватівський р-н, Луганська обл., під час виконання військового обов'язку
20.02.1984
28.01.2024
Шуклін Іван Валерійович
Ріддік
shuklin-ivan-valeriyovych
Шуклін Іван Валерійович
ГУБІЦЬКИЙ
Ярослав Богданович
м. Стебник
80 ОДШБр - в/ч А0284
солдат
навідник першого десантно-штурмового відділення третього десантно-штурмового взводу десятої десантно-штурмової роти третього десантно-штурмового батальйону
2024

Ярослав Губіцький народився та проживав у Стебнику. Навчався у ЗОШ №18. По завершенні школи навчався у Стебницькому училищі №30. Працював на різних роботах.

У 27 років одружився, у шлюбі народився синочок. З 12 січня 2023 року Ярослав був мобілізований та долучився до лав ЗСУ. Проходив службу в місті Красногорівка.

Ярослав був навідником у 80-ій бригаді 10 десантно-штурмовій роті в/ч А 0284. Між побратимами був відомий за позивним "Касатік".

На жаль, під час виконання бойових завдань з захисту України, Ярослав отримав численні важкі поранення. Отримані травми виявились несумісними з життям, відтак життя воїна обірвалось 24 січня 2024 року в лікарні м.Дніпро.

Похований Ярослав Губіцький на кладовищі в м.Стебник, на вулиці о. Петра Мекелити.

м. Дніпро, під час виконання військового обов'язку
14.08.1987
25.01.2024
Губіцький Ярослав Богданович
Касатік
hubitskyy-yaroslav-bohdanovych
Губіцький Ярослав Богданович
ФЕДИС
Віктор Ігорович
с. Нижні Гаї
НГУ 3017
солдат
навідник
2024

Віктор Федис народився у селі Варварівка, Олевського району, Житомирської області. Жив та навчався у селі Нижні Гаї, Дрогобицького району. Був спокійним і ввічливим хлопчиком. У 2010 році закінчив Нижньогаївську середню загальноосвітню школу. У 2013 році закінчив Дрогобицький професійний політехнічний ліцей та здобув професію радіотелемеханіка, електромонтера. По завершенні навчання працював і жив у Києві. Був одружений, у шлюбі народилася донечка Іринка.

Віктор служив у Національній гвардії України, у складі в/ч 3017. Поміж побратимами був відомий за позивним «Укроп». Був гранатометником, виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку фронту, де був поранений у 2023 році, однак після поранення продовжував захищати Україну. На жаль, 18 січня 2024 року Віктор загинув при виконанні бойового завдання під н.п. Роботино Запорізької області. Похований у селі Нижні Гаї, Дрогобицького району.

З рідних у захисника залишились дружина, батько, мати, сестра та донька.

нп. Роботино, Запорізька обл., під час виконання бойового завдання
15.01.1995
18.01.2024
Федис Віктор Ігорович
fedys-viktor-ihorovych
Федис Віктор Ігорович
ЛЕХУШ
Ігор Станіславович
м. Стебник
ГУР МО
солдат
посада невідома
2024

Ігор Лехуш народився та проживав у Стебнику.

У 2017 році закінчив Стебницьку ЗОШ І-ІІІ ст №11 ім. Тараса Зозулі. Навчався у Дрогобицькому механіко-технологічному коледжі на спеціальності «інженерія програмного забезпечення».

Влітку 2023 року, незважаючи на свій юний вік, Ігор вирішив долучитися до лав Збройних Сил України, аби захищати рідну землю від ворога. Проходив службу у спецпідрозділі Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Був відомий за позивним «Брат».

На жаль, 16 січня 2024 року під час ворожого обстрілу українських позицій, молодий воїн-ГЕРОЙ загинув.

З рідних у загиблого захисника залишились батько, мати, брат, дідусь та бабусі.

Поховали Ігоря 19 січня 2024 році на кладовищі по вул. Мекелити у Стебнику.

Під час ворожого обстрілу українських позицій
22.03.2002
16.01.2024
Лехуш Ігор Станіславович
Брат
lekhush-ihor-stanislavovych
Лехуш Ігор Станіславович
ДОБОШ
Павло Володимирович
с. Болехівці
231 ОБТрО - в/ч А7406 у складі 128 ОБрТрО
солдат
стрілець
2024

Павло Добош проживав у селі Болехівці. У 1994 році закінчив навчання у місцевій школі. Далі вступив на навчання у ВПУ № 19 м. Дрогобича. Любив грати у футбол. Павло був дуже доброю та щирою людиною. У 2021 році одружився і в цьому ж році в сім'ї народився синочок Максим. У Павла було дуже багато планів на життя…

Однак під час повномасштабного вторгнення ворога став, він на захист України. Служив у складі в/ч А7406 128-ї бригади ТрО Збройних Сил України. Отримав позивний «Пиво» оскільки його робота була пов’язана з виготовленням пива.

На жаль, 15 січня цього року під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку фронту Павло загинув. З рідних у загиблого воїна залишились батько, дружина та дворічний син.

Похований Герой на кладовищі у рідному селі Болехівці.

нп. Старомайорське, Волноваський р-н, Донецьа обл., під час виконання бойового завдання
30.06.1994
15.01.2024
Добош Павло Володимирович
Пиво
dobosh-pavlo-volodymyrovych
Добош Павло Володимирович
БЕРЕЖНИЦЬКИЙ
Ігор Богданович
м. Дрогобич
82 ОДШБ - в/ч А2582
солдат
старший стрілець аеромобільного відділення аеромобільного взводу аеромобільної роти аеромобільного батальйону
2024

Ігор Бережницький народився у Дрогобичі. У 2000 році пішов у перший клас. В школі проявив себе старанним учнем, цікавився спортом, найбільше любив баскетбол, брав участь у змаганнях.

Навчався у Дрогобицькому механіко-технологічному коледжі, де мав теплі відносини з одногрупниками та куратором. Згодом – у Львівському лісотехнічному університеті. Працював у сфері торгівлі, за кордоном. У Ігоря було багато захоплень: музика, відпочинок на природі, озвучення фільмів, серед яких – «Точка зникнення» та «Невловимий».

У 2014 році Ігор одружився, у 2018 році у сім’ї народилась чудова донечка.

З початку війни Ігор відчув поклик стати воїном, а саме – десантником. У січні 2023 року вступив до лав ЗСУ. Після проходження навчання став військовослужбовцем 82-ї десантно-штурмової бригади. Шлях воїна був нелегким. У серпні він отримав вогнепальне поранення та травми. Але після проходження реабілітації, Герой достойно повернувся до свого покликання. Успішно виконував бойові завдання в районі населеного пункту Вербове, на Запорізькому напрямку фронту.

1 січня 2024 року Ігор віддав за Батьківщину найдорожче – своє життя. Рідні та близькі завжди пам’ятатимуть його щирим, добрим, справжнім Героєм..

нп. Вербове, Пологівський р-н, Запорізька обл., під час ворожого обстрілу
29.10.1993
01.01.2024
Бережницький Ігор Богданович
Хап-хап
berezhnytskyy-ihor-bohdanovych
Бережницький Ігор Богданович
ГРУЗІН
Константин Станіславович
м. Стебник
24 ОМБр - в/ч А0998
солдат
навідник мотопіхотного відділення
2023

Константин Грузін народився у с. Жовте, П’ятихатського району, Дніпропетровської області. Проживав у Стебнику. Закінчив ЗОШ №7, згодом навчався в Стрийському училищі. Працював на підприємстві «УКРГАЗ видобування» газорізальником. За час роботи Константин проявив себе як працелюбний та відповідальний працівник, сумлінно виконував роботу. У спілкуванні з колегами завжди був доброзичливий, ввічливий. Був прекрасним батьком та чоловіком, надійним братом та сином.

В час повномасштабної війни Константин став на захист України. Був навідником 2-го мотопіхотного відділення мотопіхотного батальйону в/ч А0998. Позивний Героя - «Кузьма».

На жаль, 28 грудня 2023 року, під час виконання бойового завдання з захисту України стебничанин загинув.

З рідних у загиблого залишились дружина, три доньки, батьки, сестри.

Поховали Героя у Стебнику.

нп. Богданівка, Донецька обл., під час ведення оборонного бою
23.08.1974
28.12.2023
Грузін Константин Станіславович
Кузьма
hruzin-konstantyn-stanislavovych
Грузін Константин Станіславович
БІЛЬОВСЬКИЙ
Андрій Євгенович
м. Дрогобич
79 ОДШБр - в/ч А0224
солдат
стрілець-снайпер відділення десантно-штурмового взводу
2023

Андрій Більовський народився у Дрогобичі. Проживав на вулиці Володимира Великого з батьками, старшою сестрою та братом. З 1996 до 2006 рік навчався в ЗОШ № 14. Після закінчення школи вступив в ПТУ № 15 м. Дрогобича.

У 2007 році, після закінчення училища працював на Дрогобицькому заводі автомобільних кранів електрозварником. У 2007 році призваний на службу в ЗСУ, служив в м. Чернігів та м. Чоп.

Після повернення додому працював на різних будівельних об’єктах вдома та за кордоном. У червні 2022 року був мобілізований Дрогобицьким РТЦК та СП, пройшов військову комісію та з січня 2023 року проходив навчання в Житомирі. Після чого Андрій став на захист своєї країни. 7 вересня 2023 року отримав поранення, після чого близько місяця був на лікуванні та у відпустці.

Після завершення лікування повернувся до своєї частини для продовження служби. У листопаді підрозділ перекинули на Донеччину, у справжнє пекло. Згідно сповіщення, солдат Більовський А.С. 1988 р.н. стрілець-снайпер першого відділення другого десантно-штурмового взводу дев'ятої десантно-штурмової роти третього десантно-штурмового батальйону в/ч А0224, вірний військовій присязі на вірність українського народу, в бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність загинув 27.12.2023 року під час виконання бойового завдання в ході ведення бойових дій поблизу с. Новомихайлівка, Покровського р-ну, Донецької обл.

У скорботі залишились батьки, брат і сестра.

нп. Новомихайлівка, Покровський р-н, Донецька обл., під час виконання бойового завдання
23.09.1988
27.12.2023
Більовський Андрій Євгенович
Білий
bilovskyy-andriy-yevhenovych
Більовський Андрій Євгенович
ВАСИЛИКІВ
Володимир Михайлович
м. Дрогобич
214 ОСпБ - в/ч А4574
солдат
навідник кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки
2023

Володимир Василиків народився та проживав у Дрогобичі на вулиці Пластунів. Закінчив ЗОШ № 8, згодом – Дрогобицький механіко-технологічний коледж. Працював на Укртелекомі. Останні кілька років їздив на роботу за кордон.

Під час повномасштабного вторгнення, Володимир повернувся в Україну та певний час працював в Самборі. До лав захисників воїн долучився 6 вересня 2023 року.

Захищав Україну в складі окремого кулеметного відділення 214-го окремого спеціального батальйону OPFOR в/ч А4574 Збройних Сил України.

Володимир загинув 23 грудня 2023 року, отримавши сильне осколкове поранення внаслідок атаки ворожих дронів на Бахмутському напрямку фронту. З рідних у загиблого залишилась сестра, швагро, племінники. Чин похорону відбувся 27 грудня 2023 року. Поховали Героя на кладовищі в селі Добрівляни.

нп. Богданівка, Бахмутський р-н, Донецька обл., під час виконання бойового завдання
26.07.1987
23.12.2023
Василиків Володимир Михайлович
vasylykiv-volodymyr-mykhaylovych
Василиків Володимир Михайлович
ОГАР
Ігор Григорович
м. Дрогобич
24 ОМБр - в/ч А0998
солдат
старший навідник гранатометного відділення протитанкового взводу
2023

Ігор Огар народився в селі Грушів, Дрогобицького району. Навчався у Дрогобицькій СШ № 14, у 1993 році закінчив Дрогобицьке професійно технічне училище № 15 та здобув спеціальність верстатника широкого профілю.

У період з 1993 до 1995 роки проходив строкову військову службу в армії.

Після повернення з армії працював електромонтером в АТ «Укртелеком» та майстром. Самостійно виховував сина. Займався виготовленням меблів.

4 червня 2022 року Ігор пішов добровольцем в ЗСУ. Служив старшим солдатом-механіком, а згодом старшим навідником у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила в/ч А0998. Брав безпосередню участь у боях на Запорізькому та Донецькому напрямках фронту, в тому числі боях за Бахмут.

Життя воїна обірвалось в лікарні, 17 грудня 2023 року, від отриманих на війні травм. Похований захисник на кладовищі на вулиці Пилипа Орлика у Дрогобичі.

госпіталь м. Чернівці, внаслідок отриманих травм під час бою
04.01.1975
17.12.2023
Огар Ігор Григорович
ohar-ihor-hryhorovych
Огар Ігор Григорович
АНДРУЩУК
Микола Володимирович
м. Дрогобич
в/ч А7404
солдат
кулеметник стрілецького відділення
2023

Андрущук Микола Володимирович народився 21.10.1986р. у м. Дрогобич. Навчався в СШ №15 м. Дрогобича, та за сімейними обставинами був переведений у СШ №2 м. Трускавця. Після школи вступив у Львівський Коледж Економіки і Права.

Працював за кордоном.

З початком повномасштабної війни Микола став на захист Батьківщини. Служив у в/ч А7404. Воював на Запорізькому напрямку. Позивний «Близнюк».

Микола загинув як герой 15.12.2023 року на полі бою неподалік населеного пункту Новоайдарівка Запорізької області внаслідок штурмових дій противника. Полеглому воїну було 37 років.

У скорботі залишились дідусь, мати та брат-близнюк.

нп. Новодарівка, Запорізька обл., внаслідок штурмових дій противника в районі
21.10.1986
15.12.2023
Андрущук Микола Володимирович
Близнюк
andrushchuk-mykola-volodymyrovych
Андрущук Микола Володимирович
СЛАВИЧ
Андрій Іванович
м. Дрогобич
12 БрСпП НГУ АЗОВ - в/ч 3057
старший солдат
старший механік-водій взводу спеціального призначення
2023

Андрій Славич (Сапсан), народився у селі Боберка на Турківщині, та усе своє свідоме життя проживав у селі Верхні Гаї та Дрогобичі.

Навчався Андрій у Нафтовому коледжі та був дуже працьовитим, мав багато планів на життя, мріяв про велику сім’ю, але війна усе змінила…

З перших днів Андрій став на захист своїх рідних та записався до лав місцевої ТрО. Згодом був поранений, але не відмовився від своїх переконань та продовжив службу в полку «Азов», де на підготовці потрапив у четвірку кращих із сотні побратимів.

Андрій захоплювався читанням книг та був дуже талановитим, тому навіть поле бою не завадило йому писати вірші, його багатогранність завжди вражала.

Андрій мужній воїн, з власними переконаннями та незламною силою духу. Побратими описали його, як людину, з якою ніколи не було страшно. Впертий, завзятий, справедливий. Він був людиною з «великим» серцем, яка не боялася викликів долі. Любив це життя, незважаючи на усі перешкоди та труднощі. Щирий, усміхнений та дуже добрий, завжди готовий надати руку допомоги. Немов промінчик сонця, який приніс радість у життя тих, хто його знав, запалив серця кожного та залишив у них слід. Про таких кажуть «людина з великої літери»!

Постав важкий подих в повітрі, зірвалася тиша, він упав, упав двічі, спершу впало його тіло і впало серце його.

Останній подих, остання сльоза, останній постріл…

І нікому не відома душа безсмертного Воїна відлетіла в небеса…

нп. Діброва, Сєвєродонецький р-н, Луганська обл., під час мінометного обстрілу
18.03.2000
10.12.2023
Славич Андрій Іванович
Сапсан
slavych-andriy-ivanovych
Славич Андрій Іванович
КОРНУТА
Олександр Іванович
м. Дрогобич
116 ОМБр - в/ч А4722
молодший сержант
старший майстер-гранатометник відділення технічного обслуговування
2023

Олександр Корнута народився в Харківській області. Після одруження проживав у Дрогобичі на вулиці Озерній. Працював на НПК «Галичина».

З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр долучився до лав захисників. Був молодшим сержантом. Служив на посаді старшого майстра-гранатометника у складі в/ч А4722. Пройшов Бахмут та інші гарячі точки фронту, мав поранення, однак до останнього стояв на захисті України.

Загинув Олександр 6 грудня 2023 року на Покровському напрямку фронту на Донеччині, виконуючи бойові завдання з захисту України.

Поховали воїна 12 грудня 2023 року на Алеї Слави.

У загиблого Героя залишились дружина, троє дітей, сестра, брат, племінники.

нп. Бердичі, Покровський р-н, Донецька обл., під час виконання бойового завдання
17.04.1968
06.12.2023
Корнута Олександр Іванович
kornuta-oleksandr-ivanovych
Корнута Олександр Іванович
ЯЛОХА
Дмитро Любомирович
м. Стебник
ДПОП ОШБ "ЛЮТЬ"
старший лейтенант (поліції)
інспектор взводу
2023

Захисник України Дмитро Ялоха народився у Стебнику. Навчався в загальноосвітній середній школі № 18. Закінчивши 9 клас, продовжив навчання у Львівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут.

Згодом було навчання у Львівському державному університеті внутрішніх справ на факультеті з підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції. Після закінчення університету, працював у Дрогобицькому відділі поліції, займаючи, у свій час різні посади.

Був одружений. Виховував двох доньок. Опікувався батьками.

У березні 2023 року Дмитро добровільно вступив до штурмового полку «Сафарі» Департаменту поліції особливого призначення «Об’єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють»», де продовжував нести службу на посаді інспектора взводу. Оволодів військовою спеціальністю сапера.

3 грудня 2023 року, у ході бойових дій біля населеного пункту Майорськ, Бахмутського району, Донецької області, самовіддано виконуючи свій обов’язок, захищаючи незалежність нашої рідної держави поліг смертю хоробрих. Герою виповнилось 32 роки.

нп. Майорськ, Бахмутський р-н, Донецька обл., під час штурму ворожих позицій
06.11.1991
03.12.2023
Ялоха Дмитро Любомирович
yalokha-dmytro-lyubomyrovych
Ялоха Дмитро Любомирович
ДВОЖАН
Андрій Андрійович
с. Волоща
87 ОАеМБ - в/ч А2582
солдат
стрілець-снайпер аеромобільного відділення аеромобільного взводу аеромобільної роти аеромобільного батальйону
2023

Андрій Двожан (позивний Бен) народився 27 березня 1993 року у селі Верхній Дорожів. На жаль, хлопець вже в річному віці залишився сиротою.

Навчався у Верхньодорожівській середній школі. Згодом навчався у Дрогобицькому професійно-технічному ліцеї, де здобув професію слюсаря з ремонту автомобілів. З 2011 року працював на Грушівському м’ясокомбінаті «Галм’ясо».

У 2020 році Андрій одружився, виховував разом з дружиною Надією сина Андрійка та донечку Сніжанку.

20 січня 2023 року Андрій був призваний на військову службу до лав ЗСУ. Служив у 82-ій десантно-штурмовій бригаді, на посаді стрільця-снайпера. Проходив службу у Житомирській, Миколаївській, Дніпропетровській та Запорізькій областях.

Воїн загинув 2 грудня 2023 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Вербове Пологівського району, Запорізької області.

нп. Вербове, Пологівський р-н, Запорізька обл., під час бою
27.03.1993
02.12.2023
Двожан Андрій Андрійович
Бен
dvozhan-andriy-andriyovych
Двожан Андрій Андрійович
КРАВЦІВ
Володимир Володимирович
с. Залужани
3 БрОП НГУ - в/ч 3017
старший солдат
навідник-оператор розвідувального відділення
2023

Володимир Кравців народився у селі Залужани, Дрогобицького району. Початкову школу закінчив у селі Залужани, потім навчався у Рихтицькій школі. Після закінчення школи вступив у ПТУ №15, де здобув спеціальність «електрика». Далі проходив строкову військову службу в Євпаторії.

Повернувшись додому, Володимир працював електриком, спочатку на Дрогобицькому заводі автомобільних кранів, далі – на Дрогобицькому хлібокомбінаті. У 2013 році він одружився. У шлюбі народились два сини – Богдан та Артем.

16 березня 2022 року Володимир вступив до лав Національної Гвардії України. У березні 2023 року брав участь у боях за Бахмут, у серпні – перебував на Запорізькому напрямку фронту. Отримав поранення, однак в листопаді знову повернувся до виконання бойових завдань з захисту України.

На жаль, 17 листопада, Володимир отримав множинні уламкові поранення несумісні з життям. Чин похорону відбувся 1 грудня 2023 року, похований Герой у рідному селі Залужани.

нп. Новопрокопівка, Пологівський р-н, Запорізька обл., під час виконання бойового завдання
27.07.1985
17.11.2023
Кравців Володимир Володимирович
kravtsiv-volodymyr-volodymyrovych
Кравців Володимир Володимирович
ЛОШКАРЬОВ
Іван Едуардович
м. Дрогобич
79 ОДШБр - в/ч А0224
солдат
навідник десантно-штурмового відділення
2023

Іван Лошкарьов народився у Дрогобичі. Закінчив ЗОШ №15. Після школи навчався в професійному політехнічному ліцеї №15 м. Дрогобич за професією слюсар з ремонту автомобілів, електрогазозварник.

Іван виріс добрим та допитливим хлопчиком у великій сім'ї .У 2003 році не стало батька, а в 2013 році померла мама. Опіку над братами взяла на себе сестра. Іван завжди допомагав в усьому, морально, фізично та, при можливості, фінансово. Був добрим, люблячим та безвідмовним.

Після закінчення навчання він пішов працювати автослюсарем, хоч робота не була йому до душі. Шукав себе у різних сферах діяльності. Був дуже працьовитим та з доброю душею. У травні 2023 року у віці 25-ти років Івана мобілізували до лав ЗСУ. Перших два місяці він проходив навчання в Десні, потім був відправлений на другу лінію, де ремонтував бронемашини. Неодноразово мав виїзди на передову, доставляв харчування для хлопців, а також виїзди на розмінування та мінування деяких територій. З початку листопада 2023 року виконував бойові завдання на передових позиціях фронту, отримав позивний «Ваня», «Іван».

15 листопада 2023 року Іван загинув, виконуючи бойове завдання в с. Новомихайлівка, Покровського району, Донецької області.

З нагород отримав подяку за участь в бойових діях.

Похований на Алеї Слави в Дрогобичі.

нп. Новомихайлівка, Покровський р-н, Донецька обл., під час виконання бойового завдання
30.10.1997
15.11.2023
Лошкарьов Іван Едуардович
Ваня
loshkarov-ivan-eduardovych
Лошкарьов Іван Едуардович
ФАФЛЕЙ
Василь Романович
м. Дрогобич
63 ОМБр - в/ч А3719
солдат
водій-електрик радіорелейної станції радіорелейного взводу зв'язку
2023

Василь Фафлей народився у Дрогобичі. Навчався в ліцеї №2. Після закінчення вступив у Дрогобицький механіко-технологічний технікум на спеціальність «Інструментальне виробництво». У 1992-1994 роках служив служба в армії в Чорноморському флоті м. Севастополь. Згодом вступив у Івано-Франківський державний технічний університет нафти і газу, де здобув кваліфікацію інженера-механіка.

Працював на Дрогобицькому машинобудівному заводі, до 2013 року був начальником лабораторії відділу якості. З 2013 року працював в Шебелинському відділенні бурових робіт.

Після повномасштабного вторгнення росії добровільно пішов у ТЦК та СП і з вже 1 березня 2022 року став на захист рідної країни. Служив спочатку у ракетних військах, а потім у 63 бригаді водієм-електриком радіорелейної станції радіорелейного взводу зв’язку.

Виконував бойові завдання на Запорізькому, Донецькому, Луганському напрямках. У липні 2023 року отримав поранення, після одужання знову став на захист своєї Батьківщини. Загинув Василь 11 листопада 2023 року внаслідок отриманих поранень, під час стрілецького бою з противником поблизу с. Діброва на Луганщині.

Василь був доброю, порядною людиною, люблячим батьком, турботливим чоловіком, уважним сином. Мав загострене почуття справедливості. Був справжнім патріотом своєї країни!

нп. Діброва, Сєвєродонецький р-н, Луганська обл., під час стрілецького бою
04.05.1973
11.11.2023
Фафлей Василь Романович
fafley-vasyl-romanovych
Фафлей Василь Романович
КОТЕНКО
В'ячеслав Володимирович
м. Дрогобич
25 ОШБ у складі 47 ОМБр - в/ч А4640
сержант
стрілець-помічник гранатометника штурмового відділення
2023

Повернув на щиті, Вячеславе, притомився Ти, певно, війною,

Чи хотів Ти геройської слави? – А вона, все ж, прийшла за Тобою…

В’ячеслав Котенко народився та усе життя проживав у Дрогобичі. Здобув восьмирічну освіту в середній загальноосвітній школі №4. Згодом навчався в СПТУ №15 за спеціальністю «електромонтер» з обслуговування електрообладнання.

Після закінчення училища працював електриком на Дрогобицькому заводі автомобільних кранів. У 1991-1994 рр проходив строкову службу у в/ч 20205 ВМФ. Був нагороджений жетоном «За дальній похід». Службу починав матросом, а завершив сержантом та командиром відділення високовольтних мереж. Командування в/ч офіційним листом висловило подяку батькам за виховання сина.

Після демобілізації, В’ячеслав повернувся до рідного Дрогобича. Тут одружився та разом із дружиною виховував двох синів. Довгий час, не маючи стабільної роботи, працював за кордоном. У Дрогобичі працював спочатку на ДП «Фарматрейд», пізніше в ТОВ «Експрес-Дрофа». У вільний час займався сільським господарством у селі Ступниця. Під час повномасштабного вторгнення у липні 2022 року склав присягу та долучився до лав ЗСУ. Спершу служив у складі в/ч А7113, згодом – в складі 1 штурмового відділення 2 штурмового взводу 3 штурмової роти в/ч А4640, де виконував обов’язки командира відділення (з 13.07.2023р), стрільця-гранатометника (з 20.10.2023р). Захищав Батьківщину в Запорізькій та Донецькій областях. Під час виконання обов’язків був двічі поранений. Але після лікування знову повертався до своїх побратимів із вірою в перемогу. З 20 жовтня 2023 року, після реабілітації, тримав позиції на коксохімічному заводі на Авдіївському напрямку. На жаль, 11 листопада 2023 року, під час виконання бойових завдань, В’ячеслав загинув, потрапивши під мінометний обстріл в поблизу н.п. Степове на Донеччині.

нп. Степове, Покровський р-н, Донецька обл., від артилерійського обстрілу
07.11.1971
11.11.2023
Котенко В'ячеслав Володимирович
kotenko-vyacheslav-volodymyrovych
Котенко В'ячеслав Володимирович
БАЛУШ
Степан Степанович
с. Нагуєвичі
103 ОБр ТрО - в/ч А7079
солдат
стрілець
2023

Степан Балуш народився у селі Нагуєвичі, Дрогобицького району. Навчався у Нагуєвицькій середній школі. По завершенні школи, у 1993 році вступив на навчання в Київський інститут МВС, та у 1996 році залишив навчання в інституті.

Працював охоронцем у кількох фірмах, згодом у СДНС м. Дрогобич. У 1999 році Степан відновив навчання – повернувшись на 2 курс, але вже у Львівський університет МВС. В час повномасштабного вторгнення росії на українські землі, Степан перебував за кордоном. Бажаючи долучитись до лав захисників України, він повернувся з-за кордону та записався добровольцем в 67 окремий батальйон ТрО.

Степан Балуш виконував бойові завдання з захисту України на передових позиціях фронту. На жаль, під час бойових дій він отримав серйозні травми, внаслідок яких життя воїна обірвалось 16 жовтня 2023 року у шпиталі.

У скорботі залишились батько, мати, дружина та син.

госпіталь м. Київ, внаслідок отриманих бойових поранень
14.02.1976
16.10.2023
Балуш Степан Степанович
balush-stepan-stepanovych
Балуш Степан Степанович
ПЕТРІВ
Микола Олексійович
с. Долішній Лужок
103 ОБр ТрО - в/ч А7079
сержант
головний сержант стрілецької роти
2023

Микола Петрів народився у селі Орів, Сколівського району. Навчався у Орівській школі 8 класів, після чого вступив у Стрийське училище на електрогазозварника. Після навчання працював за професією у Хмельницькій області.

Служив у армії, 3 роки був у воєнно-морському флоті.

Після армії одружився. В сім’ї народилось троє синів. Працював на Нафтопереробному заводі у Дрогобичі, потім на деревообробному (ДОК) у Дрогобичі. Згодом їздив на роботу за кордон. Під час повномасштабного вторгнення ворога, в квітні 2022 року Микола пішов на війну захищати Батьківщину. Служив головним сержантом у другій стрілецькій роті 67 окремого батальйону ТрО ЗСУ 103 бригади (в/ч А7079). Виконував бойові завдання з захисту України у Донецькій та Харківській областях, де отримав позивний «Чорний».

Загинув під час ворожого обстрілу 9 жовтня 2023 року у н.п. Табаївка, Куп'янського району, Харківської області. Похований в селі Долішній Лужок Дрогобицького району.

нп. Табаївка, Куп'янський р-н, Харківська обл., під час ворожого обстрілу
18.09.1965
09.10.2023
Петрів Микола Олексійович
Чорний
petriv-mykola-oleksiyovych
Петрів Микола Олексійович
СОЛОМЧАК
Святослав Васильович
с. Мокряни
1 ОБр СпП - в/ч А4626
солдат
стрілець-снайпер відділення спеціального призначення
2023

Святослав Соломчак народився в селі Ступниця Дрогобицького району. Навчався у місцевій школі. У 1994 році разом з батьками переїхав жити у село Мокряни. З третього класу пішов вчитися у Підбузьку Малу Академію мистецтв, після закінчення якої вступив у Львівську Національну Академію мистецтв.

З початком повномасштабного вторгнення, Святослав одразу ж поривався стати на захист України. Лави ЗСУ поповнив з третьої спроби та був скерований на Яворівський полігон.

З 29 серпня 2022 року по 19 жовтня 2022 року проходив навчання у Великобританії, після чого продовжив навчання на Яворівському полігоні. З листопада 2022 року Святослав був скерований в 1-шу окрему бригаду спеціального призначення ім. Івана Богуна. Воював на Лимано-Куп'янському напрямку Харківщини.

За час служби був стрільцем-снайпером та оператором дронів, з позивним «СС». При виконанні бойового завдання, Святослав потрапив під ворожий обстріл в районі базування в н.п. Сіверськ, Донецької області. Воїн загинув 6 жовтня 2023 року, під час обстрілу, отримавши несумісні з життям поранення.

нп. Сіверськ, Донецька обл., внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання
29.07.1986
06.10.2023
Соломчак Святослав Васильович
СС
solomchak-svyatoslav-vasylovych
Соломчак Святослав Васильович
АНДРЕЙКО
Тарас Володимирович
с. Лішня
ОПБР А0222
солдат
водій механізованого відділення
2023

Захисник України Тарас Андрейко народився у Лішні Дрогобицької громади, де і проживав. Навчався майбутній воїн у ВПУ №19, де здобув фах столяра-муляра.

З початком повномасштабного вторгнення був мобілізований у лави ЗСУ. Виконував функції водія другого механізованого відділення, першого механізованого взводу, п’ятої механізованої роти, другого механізованого батальйону в/ч А0222. Батальйон виконував бойові завдання на Донецькому напрямку.

Воїн загинув 30 вересня 2023 року від отриманих травм внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Красногорівка, Донецької області.

У Тараса залишились батько та старший брат.

нп. Красногорівка, Донецька обл., під час мінометно-артилерійського обстрілу
23.10.1994
30.09.2023
Андрейко Тарас Володимирович
andreyko-taras-volodymyrovych
Андрейко Тарас Володимирович
ПАРАКІКЕВИЧ
Роман Романович
м. Дрогобич
81 ОАеМБр - в/ч А2120
солдат
стрілець-снайпер аеромобільного відділення
2023

Захисник України Роман Паракікевич народився у Дрогобичі.

З 2002 до 2011 роки навчався у Дрогобицькій ЗОШ № 10. Після закінчення школи продовжив навчання у Дрогобицькому професійному політехнічному ліцеї за спеціальністю «слюсар з ремонту автомобілів, електрозварник». Закінчив ліцей у 2014 році та поїхав у Польщу на роботу. У 2022 році повернувся додому та влаштувався водієм на роботу на завод автомобільних кранів у Дрогобичі. До роботи ставився відповідально.

Після свого 27 річчя, у січні 2023 року, Роман став на облік у Дрогобицький РТЦК та СП. Пройшовши медичну комісію, був призваний до лав ЗСУ в лютому цього ж року. Військове навчання проходив у Житомирській області, де отримав професію стрілець-снайпер. Після закінчення військового навчання – скерований у в/ч А 2120, де ніс службу як стрілець-снайпер 2 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти, 1 аеромобільного батальйону.

Загинув Роман 28 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності України в районі населеного пункту Білогорівка, Сєвєродонецького району, Луганської області. Похований Роман на цвинтарі у Долішньому Лужку Дрогобицької громади.

нп. Білогорівка, Сєвєродонецький р-н, Луганська обл., під час виконання бойового завдання
18.01.1996
28.09.2023
Паракікевич Роман Романович
Юноша
parakikevych-roman-romanovych
Паракікевич Роман Романович
КОСТЬ
Микола Ярославович
м. Стебник
11 ОМПБ - в/ч А2980
солдат
командир бойової машини-командир відділення механізованого відділення
2023

Микола Кость народився і проживав у Стебнику. Навчався у школі №18, а згодом закінчив Львівський фінансово-економічний університет.

У червні 2003 року Микола одружився. Разом з дружиною виховував двох дітей. Був справжнім патріотом своєї країни, чесним та справедливим, вірним другом, сином та хорошим сімʼянином.

На момент повномасштабного вторгнення, Микола працював за кордоном, однак він повернувся та став на захист Батьківщини. Був призваний до військової частини А2772 міста Бердичів, Житомирської області, а згодом проходив бойову підготовку за кордоном.

У лютому 2023 року був переведений до в/ч А4548 міста Чорноморськ і надалі проходив службу в 37-їй окремій бригаді Морської Піхоти. Був безстрашним штурмовиком та успішно пройшов чимало бойових завдань на Донецькому напрямку, у найгарячіших точках, за що був нагороджений медаллю «За незламність духу».

Був воїном від Бога, морським піхотинцем, одним із найхоробріших та відважних – згадують побратими. На початку осені потрапив у шпиталь та незадовго після одужання, знову пішов у бій, вже у складі 59-ої окремої мотопіхотної бригади. Під час бойового завдання у селі Первомайське, Донецької області, 24 вересня Микола отримав несумісні з життям поранення. Похоронили воїна у Стебнику. Нестерпний біль, сум та сльози… Герої не вмирають!

нп. Первомайське, Донецька обл., під час мінометного обстрілу
18.05.1982
24.09.2023
Кость Микола Ярославович
Кастиль
kost-mykola-yaroslavovych
Кость Микола Ярославович
БОЛОННИЙ
Василь Ярославович
с. Почаєвичі
10 ОГШБр - в/ч А4267
солдат
водій мотопіхотного відділення
2023

Захисник України Василь Болонний народився в селі Почаєвичі, Дрогобицьокого району. Закінчив Дрогобицьку ЗОШ №8 та Меденицький професійний ліцей.

По завершенні навчання працював водієм. 18 квітня 2023 року Василь Болонний поповнив лави ЗСУ та став на захист України. Служив водієм мотопіхотного відділення в складі 10-ї Окремої гірсько-штурмової бригади в/ч А4267.

На жаль, 24 вересня 2023 року, Василь загинув під час виконання бойових завдань з захисту України – потрапивши під артилерійський обстріл в селі Берестове, що на Бахмутському напрямку фронту. Поховали Героя на кладовищі в селі Почаєвичі Дрогобицького району.

нп. Берестове, Бахмутський р-н, Донецька обл., під час артилерійського обстрілу
02.01.1985
24.09.2023
Болонний Василь Ярославович
Болонь
bolonnyy-vasyl-yaroslavovych
Болонний Василь Ярославович
МАРУЩАК
Любомир Петрович
м. Дрогобич
24 ОМБр - в/ч А0998
старший солдат
стрілець стрілецького відділення
2023

Захисник України Любомир Марущак народився у Дрогобичі, закінчив ЗОШ №14, відтак навчався у ВПУ №19.

У 2008 році, закінчивши навчання, був призваний на військову службу у в/ч 4114. Після завершення військовий служби одружився. У Любомира залишилось двоє дітей віком 12 та 9 років.

Працював на Меденицькому заводі «Термопласт», певний час займався торгівлею в рідному місті.

Як тільки розпочалось повномасштабне вторгнення росії на українські землі, дрогобичанин був мобілізований до лав ЗСУ. Проходив службу у Дрогобицькій роті охорони. 4 жовтня 2022 року був переведений у військову частину А0998. З 10 травня 2023 року захищав Україну на передових позиціях фронту у складі 24 ОМБР на Бахмутському напрямку фронту.

На жаль, 20 вересня 2023 року воїн загинув, отримавши несумісні з життям поранення в районі населеного пункту Північне, Бахмутського району, Донецької області.

Поховали Героя у Дрогобичі на Алеї Слави.

нп. Північне, Донецька обл., під час вибухової хвилі
08.06.1990
20.09.2023
Марущак Любомир Петрович
marushchak-lyubomyr-petrovych
Марущак Любомир Петрович
ЛАВРІВ
Андрій Іванович
м. Дрогобич
103 ОБр ТрО - в/ч А7079
солдат
гранатометник стрілецького відділення
2023

Захисник України Андрій Лаврів народився у Дрогобичі, вчився у ЗОШ №1 після закінчення школи навчався у двох ВНЗ – ДДПУ ім. Івана Франка та у лісотехнічному. Працював у військовому лісгоспі, старшим майстром лісу.

Захисник Андрій був одружений, у шлюбі з дружиною виховували двох донечок.

Андрій був великим патріотом своєї країни та з запалом поривався стати на її захист. Як тільки розпочалось повномасштабне вторгнення росії на українські землі, дрогобичанин 25 лютого добровольцем записався до лав 103 окремої бригади ТрО. Більше року Андрій захищав Україну на передових позиціях фронту у складі 67 батальйону ТрО.

Захисник України Андрій брав участь у бойових діях у населених пунктах Гадяч, Охтирка, Богодухів, Козача Лопань, Краматорськ, Слов'янськ, Куп'янськ.

1 квітня 2023 року Андрій потрапив під мінометний обстріл під Куп’янськом, внаслідок чого отримав важкі поранення. З того часу за життя дрогобичанина боролись рідні та медики в лікарні. Останній місяць воїн перебував на реабілітації в Німеччині. На жаль, 19 вересня 2023 року життя воїна обірвалось.

В скорботі залишилась мати, дружина, дві доньки, сестра та племінник.

нп. Котлярівка, Куп'янський р-н, Харківська обл., під час артилерійського обстрілу
23.04.1988
19.09.2023
Лаврів Андрій Іванович
Професор
lavriv-andriy-ivanovych
Лаврів Андрій Іванович
ПИРІН
Роман Володимирович
с. Дережичі
14 БрОП - в/ч 3028
старший сержант
помічник гранатометника
2023

Роман Пирін народився у селі Библо, Старосамбірського району, Львівської області. Проживав у селі Дережичі Дрогобицького району. Закінчив місцеву школу в селі Дережичі, Бориславський професійний ліцей та Львівське залізничне училище.

Працював на Дрогобицькому машинобудівному заводі. Був одружений у селі Монастир-Дережицький.

З початком повномасштабного вторгнення росії на українські землі, Романа мобілізували – ще на початку березня. А вже з кінця березня 2022 року він став на захист України, в складі в/ч 3028 Національної Гвардії України.

Роман мужньо виконував бойові завдання з захисту України на передових позиціях фронту. Загинув, під час захисту України, 18 вересня 2023 року в районі населеного пункту Роботине Запорізької області.

У Героя залишилась дружина, мама, двоє синів та невістка.

нп. Роботине, Пологівський р-н, Запорізька обл., під час виконання бойового завдання
28.09.1968
18.09.2023
Пирін Роман Володимирович
pyrin-roman-volodymyrovych
Пирін Роман Володимирович
РЯБЦЕВ
Василь Олегович
м. Дрогобич
87 ОАеМБ - в/ч А2582
солдат
стрілець - снайпер десантно-штурмового відділення
2023

Захисник України Василь Рябцев народився у Дрогобичі.

У рідному місті навчався в Ліцеї №4 імені Лесі Українки, згодом завершив Вище професійне училище №19 за спеціальністю – кухар.

У лави Збройних сил України вирушив добровольцем. Звернувся в місцевий військкомат з бажанням іти на фронт та захищати рідну землю. У Дрогобичі, через юний вік Героя, у проходженні військової служби йому відмовили. Відтак з товаришем поїхав у Чернівці і там вступив у лави ЗСУ.

Захищав Батьківщину в 82-ій десантно-штурмовій бригаді. Виконував складні завдання в районі Запоріжжя та інших гарячих точках.

Загинув в бою 3 вересня в районі Роботине (Запорізька область) під час виконання бойових завдань.

У Героя із рідних залишилась бабуся, з якою мешкав та батько і брат по татовій лінії.

Поховали воїна 8 вересня 2023 року у Дрогобичі на Алеї Слави.

нп. Вербове, Запорізька обл., під час ворожого обстрілу
13.05.2003
03.09.2023
Рябцев Василь Олегович
ryabtsev-vasyl-olehovych
Рябцев Василь Олегович
ШПУК
Юрій Миколайович
м. Дрогобич
87 ОАеМБ - в/ч А2582
солдат
старший стрілець
2023

Юрій Шпук та проживав у Дрогобичі на вулиці Грушевського. Закінчив ЗОШ №14 та 15-те училище. Працював на Тандемі. За словами матері – Юрій був добре знаний у Дрогобичі за прізвиськом «закладка», так як він часто проводив позитивні розіграші та квести серед молоді.

Як тільки розпочалось повномасштабне вторгнення, Юрій одразу ж поривався стати на захист України. Добровільно пішов до військкомату проситись на фронт, однак отримав відмову через проблеми зі здоров’ям.

Своїх спроб хлопець не покинув, відтак вже наприкінці 2022 – на початку 2023 року таки долучився до лав ЗСУ в іншому місті. Був старшим стрільцем-снайпером в/ч А2582.

Воїн загинув під час виконання бойових завдань з захисту України 3 вересня 2023 року в Пологівському районі Запорізької області.

Тривалий час Юрія вважали безвісти зниклим. Лише наприкінці січня 2024 року загибель воїна офіційно підтвердилась, а тіло Героя знайде вічний спочинок на Алеї Слави.

З рідних у загиблого залишились батьки, сестра, тітка.

Пологівський р-н, Запорізька обл., під час виконання бойового завдання
14.09.1998
03.09.2023
Шпук Юрій Миколайович
shpuk-yuriy-mykolayovych
Шпук Юрій Миколайович
ГИЧКО
Микола Володимирович
м. Дрогобич
44 ОАБр - в/ч А3215
солдат
майстер-номер обслуги самохідного артилерійського взводу
2023

Захисник України Микола Гичко народився та проживав на Тернопільщині. Після одруження впродовж останнього року проживав у Дрогобичі на вулиці Київській.

З першого дня повномасштабного вторгнення Микола добровільно став на захист України. Служив артилеристом 44-ої окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола (м. Тернопіль). За півтора роки війни Герой пройшов чимало гарячих точок та сумлінно виконував бойові завдання з захисту рідної країни.

На жаль, 22 серпня Микола загинув під час артилерійського обстрілу, отримавши осколкове поранення несумісне з життям – в районі села Нова Токмачка Запорізької області.

З рідних у захисника залишились дружина та сестра з сім’єю. Рідні Героя проживають в селі Потутори Бережанського району Тернопільської області.

Поховали захисника на Алеї Слави у Дрогобичі.

нп. Мала Токмачка, Пологівський р-н, Запорізька обл., під час артилерійського обстрілу
18.12.1984
22.08.2023
Гичко Микола Володимирович
hychko-mykola-volodymyrovych
Гичко Микола Володимирович
БЕРЕЩАК
Василь Андрійович
м. Дрогобич
80 ОДШБр - в/ч А0284
старший солдат
водій десантно-штурмового відділення
2023

Захисник України Василь Берещак народився та мешкав у Стебнику. Навчався у місцевій школі №11 імені Тараса Зозулі.

Після школи пішов навчатись у Стебницький професійний ліцей, де здобув освіту «Монтажника гіпсокартонних конструкцій, маляра, штукатура».

Останні роки проживав у Дрогобичі та працював на фірмі «Грейнпласт».

20 березня 2023 року Василь був призваний до лав Збройних Сил України. Служив старшим солдатом 80-ї десантно-штурмової бригади в/ч А0284. Останні місяці перебував на нульових позиціях фронту. На жаль, 13 серпня 2023 року серце юного воїна зупинилось під час виконання бойових завдань з захисту України поблизу населеного пункту Іванівське, Бахмутського району, Донецької області.

З рідних у Героя залишись батьки, дружина та сестри.

Похований захисник України у Дрогобичі.

нп. Іванівське, Бахмутський р-н, Донецька обл., під час виконання бойового завдання
19.03.1997
13.08.2023
Берещак Василь Андрійович
bereshchak-vasyl-andriyovych
Берещак Василь Андрійович
САДОВИЙ
Роман Іванович
с. Почаєвичі
103 ОБр ТрО - в/ч А7079
солдат
водій стрілецького відділення
2023

Захисник України Роман Садовий народився у Дрогобичі. Навчався у ЗОШ №1. Після закінчення школи поступив у Самбірське культурно-освітнє училище, після закінчення якого був призваний на строкову службу, де прослужив 2 роки.

Закінчивши службу повернувся у рідний Дрогобич. Здобув освіту водія та присвятив своє життя цій справі, цим самим продовжив справу свого батька, який працював водієм автобуса у Дрогобичі. З перших днів заснування ТЗОВ «ТАНДЕМ» Роман працював водієм.

На початку повномасштабного вторгнення росії на наші землі, Роман не роздумуючи залишив свою улюблену роботу та записався добровольцем у ТРО. Пішов, щоб захистити свою сім’ю, домівку, рідних та свою землю від ворога.

З 28 лютого 2022 року по 28 травня 2022 року Роман проходив навчання у смт. Меденичі. Після чого його відправили на Східний напрямок фронту. За понад рік перебування на Донецькому та Харківському напрямках Роман серед своїх побратимів відзначився своєю щирістю простотою та надійністю. За його вміння знаходити з усіма спільну мову, вміння вислухати, дати «батьківську» пораду побратими дали позивний «Іванович».

За час проведений в бойових точках фронту, був нагороджений грамотою за високий професіоналізм військового автомобіліста та сумлінне виконання службових обов’язків щодо захисту Батьківщини.

На жаль, серце воїна не витримало навантаження та зупинилося 9 серпня 2023 року під час бойового чергування у населеному пункті Табаївка, Куп'янського району Харківської області.

Поховали Героя на кладовищі у Почаєвичах, де Роман проживав зі своєю сім’єю.

Герої не вмирають! Вони просто покидають поле битви, щоб оберігати Україну на небесах!

нп. Табаївка, Куп'янський р-н, Харківська обл., загинув під час бойового чергування
18.06.1967
09.08.2023
Садовий Роман Іванович
Іванович
sadovyy-roman-ivanovych
Садовий Роман Іванович
ЯХНІВ
Володимир Васильович
м. Дрогобич
57 ОМПБ - в/ч А1736
солдат
навідник механізованого відділення
2023

Володимир Яхнів народився 26 липня 1987 року у місті Дрогобичі. Навчався у ЗОШ 5 (нині гімназія №5 імені Героя України Сергія Кульчицького).

Був товариським, дисциплінованим і закоханим у світ, з неймовірно добрими очима та відкритою душею. Надзвичайно любив музику, відтак закінчив музичну школу №2 імені Романа Сороки, відділ народних інструментів, де навчався грі на бандурі.

Після закінчення школи навчався у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка за спеціальністю вчитель історії та правознавства.

Згодом одружився, у шлюбі народились двоє прекрасних синів, яких Володимир безмежно любив.

Щоб забезпечити свою сім’ю, дрогобичанин закінчив курси оператора котельні, працював сантехніком, встановлював опалення, їздив за кордон.

Впродовж останніх років працював оператором котельні на КП «Дрогобичтеплоенерго».

Був працьовитим, добрим, турботливим, веселим, переповненим любов’ю, затятим рибалкою і грибарем.

Володимир був справедливим та мав принципову позицію, завжди мріяв бути захисником рідного краю. У грудні 2013 року був учасником Революції Гідності, відстоював демократичні свободи України на Майдані Незалежності в Києві.

У травні 2023 року Володимира мобілізували до лав ЗСУ і він став на захист рідної країни. Служив в 42-ому батальйоні 57-ої бригади вч А4472. Чесно і віддано ніс службу на посаді навідника 2 механізованого відділення – бойової машини 2 механізованого взводу 3 механізованої роти.

На жаль, 22 липня 2023 року під час виконання бойового завдання отримав поранення в районі с. Кліщіївка Бахмутського району Донецької області. Внаслідок отриманих травм воїн помер 27 липня 2023 року у лікарні імені І. І. Мечникова Дніпропетровської області.

З рідних у захисника залишились двоє синів, батьки, два дідусі та три сестри.

госпіталь у м.Дніпро, від отриманих поранень під час бою
26.07.1987
27.07.2023
Яхнів Володимир Васильович
yakhniv-volodymyr-vasylovych
Яхнів Володимир Васильович
МИЦАК
Ростислав Васильович
м. Стебник
36 ОБрМП - в/ч А2802
матрос
стрілець-санітар десантно-штурмового відділення
2023

Захисник України Ростислав Мицак народився та проживав у Стебнику. Навчався у місцевій школі №18 м.

У 2012 році закінчив медичний коледж «Монада» у Дрогобичі. Багато років працював охоронцем у Трускавці.

Незважаючи на проблеми зі здоров’ям, 26 квітня 2023 року Ростислав добровільно став на захист України від ворога. Був стрільцем-санітаром десантно-штурмового відділення ДШБ 1 батальйону морської піхоти військової частини А-2802. Під час служби отримав позивний «Кіт».

На жаль, під час ворожого обстрілу, стебничанин отримав несумісні з життям поранення. 25 липня 2023 року воїн загинув поблизу населеного пункту Старомайорськ Донецької області, виявивши стійкість та мужність при виконанні військового обов’язку.

Рідні, друзі та побратими назавжди запам’ятають Ростислава світлим, життєрадісним, добрим та щирим.

У скорботі залишились батьки, брат та бабуся.

Поховали Героя на Алеї Слави у Дрогобичі.

нп. Старомайорське, Донецька обл., під час ворожого обстрілу
14.04.1992
25.07.2023
Мицак Ростислав Васильович
Кіт
mytsak-rostyslav-vasylovych
Мицак Ростислав Васильович
ЗІНОВ'ЄВ
Павло Вікторович
м. Стебник
68 ОЄБр - в/ч А4056
солдат
радіотелефоніст відділення збору та обробки даних розвідки взводу
2023

Захисник України Павло Зінов’єв народився у Стебнику. Закінчив місцеву ЗОШ №18.

Як тільки розпочалось повномасштабне вторгнення росії на українські землі, стебничанин пішов добровольцем до лав ЗСУ та з квітня 2022 року захищав Україну на передових позиціях фронту. Був радіотелефоністом відділення збору та обробки даних розвідки взводу управління розвідувальної роти в/ч А4056.

На жаль, 23 липня 2023 року стебничанин загинув, отримавши мінно-вибухову травму, несумісну з життям, під час виконання бойового завдання з захисту Батьківщини у районі населеного пункту Чернещина, Ізюмського району на Харківщині.

З рідних у захисника залишилась лише мати.

Поховали Павла Зінов’єва на кладовищі по вулиці Микилити у Стебнику.

нп. Чернещина, Ізюмський р-н, Харківська обл., під час виконання бойового завдання
06.04.1978
23.07.2023
Зінов'Єв Павло Вікторович
zinovyev-pavlo-viktorovych
Зінов'Єв Павло Вікторович
ПОХЛЕБА
Євгеній Олександрович
м. Дрогобич
24 ОМБр - в/ч А0998
сержант
командир мотопіхотного відділення
2023

Захисник України Євгеній Похлеба народився у селі Анастасівка, Криворізького району, Дніпропетровської області. Навчався у Криворізькій школі.

Одружився 12 січня 2023 року у Дрогобичі, де проживав з 2019 року. Був знаним та комунікабельним чоловіком, працював на ТзОВ «Львівська пивна компанія» у Дрогобичі.

В час повномасштабного вторгнення росії на українські землі, Євген перебував за кордоном. Однак чоловік повернувся додому та одразу ж став на військовий облік. Навчаючись на очній формі навчання, дрогобичанин не скористався своїм правом на відстрочку від служби, а добровільно став на захист України. З 13 січня 2023 року перебував на передових позиціях фронту, захищати рідну землю у складі 24-ої окремої механізованої бригади імені Короля Данила.

Євген був командиром 2 мотопіхотного відділення, 2 мотопіхотного взводу, 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону в/ч А0998. Під час служби зарекомендував себе як зразковий військовий та отримав позивний «Джексон».

22 липня 2023 року, під час ведення оборонного бою в районі населеного пункту Дружба, Донецької області, Євген загинув, отримавши несумісні з життям поранення. У скорботі залишились дружина, мати, батько, син друзі та рідні.

нп. Дружба, Донецька обл., під час ворожого обстрілу
23.08.1983
22.07.2023
Похлеба Євгеній Олександрович
Джексон
pokhleba-yevheniy-oleksandrovych
Похлеба Євгеній Олександрович
ГУК
Володимир Олегович
м. Дрогобич
42 ОМБр - в/ч А4667
солдат
старший стрілець - оператор механізованого відділення
2023

Захисник України Володимир Гук народився у Дрогобичі. Навчався у дрогобицькій ЗОШ №15, потім у технікумі статистики також у Дрогобичі.

Дуже любив футбол. Під час навчання брав участь у всіх турнірах з футболу, які відбувалися у місті та районі, представляючи команду школи і технікуму.

Працював у бригаді по ремонту приміщень в Україні та за кордоном. Був дуже товариською і веселою людиною, завжди готовий прийти на допомогу. Володимир був одружений та мав доньку 2010 року народження.

У травні 2023 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Певний час перебував на полігоні, де проходив навчання, згодом був скерований на передові позиції фронту для захисту України. Був старшим стрільцем, оператором механізованого батальйону в/ч А4667. За час служби отримав позивний «Гук».

На службу у військо призваний 2 травня 2023 року. Служив у військовій частині А4667 старшим стрільцем - оператором. Загинув у селі Діброва Луганської області 15 липня 2023 року під час артилерійського обстрілу. Похований на Алеї Слави у Дрогобичі.

На жаль, під час виконання бойових завдань з захисту України у селі Діброва Луганської області, 15 липня під час обстрілу наших позицій противником, дрогобичанин загинув.

Поховали захисника України на Алеї Слави у Дрогобичі.

нп. Діброва, Кремінський р-н, Луганська обл., під час ворожого обстрілу
07.03.1988
15.07.2023
Гук Володимир Олегович
Гук
huk-volodymyr-olehovych
Гук Володимир Олегович
СЕРЕДНИЦЬКИЙ
Назар Зеновійович
м. Стебник
33 ОМБр - в/ч А4447
солдат
старший навідник реактивного артилерійського взводу
2023

Захисник України Назар Середницький народився та усе своє життя мешкав у Стебнику.

У 2003 році закінчив Стебницьку ЗОШ № 6 та в цьому ж році вступив у ДДПУ ім. Івана Франка на факультет менеджменту та маркетингу. Закінчив університет у 2008 році, працював захисник України в гірничо-рятувальному загоні ДСНС.

Назар проявив свідому громадянську позицію та став на захист України. Пішов добровольцем у лави ЗСУ 31 січня 2023р. Служив у 33-ій Окремій механізованій бригаді. Був щирим другом і ніколи не відмовляв у допомозі та підтримці, як під час проходження служби, так і на полі бою.

Загинув воїн 3 липня у районі населеного пункту Преображенка, Запорізького напрямку під час артилерійського обстрілу.

У загиблого син.

нп. Переображенка, Запорізька обл., під час артилерійського обстрілу
23.09.1986
03.07.2023
Середницький Назар Зеновійович
serednytskyy-nazar-zenoviyovych
Середницький Назар Зеновійович
ШИМКО
Віталій Борисович
м. Стебник
18 ОБМП - в/ч А4210
матрос
номер обслуги десантно-штурмового відділення
2023

Віталій Шимко народився та мешкав у місті Стебник. Навчався у Стебницькій ЗОШ №6. Згодом - у Стебницькому професійному ліцеї, де здобув освіту – бармена-офіціанта.

На момент повномасштабного вторгнення, Віталій працював у Польщі. Однак він не зміг залишатись байдужим та повернувся додому, аби стати на захист рідної країни.

З 5 травня 2023 року був мобілізований до лав захисників України. Служив у десантно-штурмовому відділенні, десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти, 35-тої окремої бригади морської піхоти 18 окремого батальйону морської піхоти військової частини А4210.

Загинув захисник України 22 червня 2023 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Старомайське, Донецької області.

Поховали Героя в Стебнику на новому кладовищі, по вулиці В. Великого.

нп. Старомайорське, Донецька обл., під час виконання бойового завдання
14.03.1993
22.06.2023
Шимко Віталій Борисович
shymko-vitaliy-borysovych
Шимко Віталій Борисович
ВОВКІВ
Богдан Тарасович
с. Нагуєвичі
420 ОСБ - в/ч А4821
рядовий
головний сержант стрілецького взводу
2023

Богдан Вовків народився у cелі Нагуєвичі Дрогобицького району. Від батька він успадкував любов до техніки, від матері – душевну доброту і порядність.

Богдан навчався у Нагуєвицькій середній школі. Займався в гуртку різьби по дереву, тому й вирішив стати столяром-червонодеревником. Фах здобував у художньому професійно-технічному училищі села Івано-Франкове на Яворівщині.

У 1988 році був призваний в армію. Служив у елітній тоді десантно-штурмовій 2-ій окремій бригаді спеціального призначення, що базувалася у Пскові. То був непростий час, коли імперію стрясали визвольні змагання.

Впродовж кількох років країнами союзу прокотилось чимало збройних конфліктів, до яких тією чи іншою мірою були залучені десантно-штурмові війська. Тому, що таке зброя в руках і чим все може скінчитися, чоловік знав не з розповідей чи книжок.

Після повернення додому Богдан обладнав власну майстерню і зайнявся улюбленою справою - столяруванням.

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, Богдан активно допомагав людям, які вимушено переїхали в Нагуєвичі, і військовим, з якими звела його доля.

Одного разу він сказав: «Є такий обов'язок у чоловіка – захищати Батьківщину». Попри непросту хворобу, Богдан прийняв для себе рішення йти воювати. То було виважене й чітке рішення, продиктоване совістю і обов'язком.

На фронті Богдан був в.о. командира взводу стрілецької роти. Дбав про своїх підлеглих і переймався залученням різних необхідних на фронті речей. Піклувався про товаришів по зброї і залишався для них гідним прикладом.

Богдан був чудовим батьком, дбайливим чоловіком, дідусем, який, на жаль, так і не встиг, хоча дуже мріяв, потримати на руках внучку.

Загинув через тиждень після її народження, під час виконання бойового завдання поблизу села Хромове Бахмутського району, навіки залишивши часточку серця і любові до Батьківщини у степу під Донецьком.

нп. Хромове, Бахмутський р-н, Донецька обл., під час виконання бойового завдання
15.03.1970
21.06.2023
Вовків Богдан Тарасович
Вовк
vovkiv-bohdan-tarasovych
Вовків Богдан Тарасович
ВОЙТОВИЧ
Олег Борисович
м. Дрогобич
420 ОСБ - в/ч А4821
рядовий
стрілець-санітар
2023

Усе, що мав – то я віддав Тобі, моя Ти волелюбна Україно,

І те, що я здобув у боротьбі – я теж віддав, щоб бути вдячним сином…

Героями не народжуються. Ними стають, наповнюючи свій внутрішній світ найвищими людськими цінностями.

Олег Войтович народився в селі Ясениця-Сільна Дрогобицького району. Коли Олегові виповнилося два роки батько переїхав працювати в іншу країну, відтак сім’я розпалася. Мати намагалась створити всі умови, аби Олег добре вчився, ріс здоровим, мужнів і готувався до дорослого життя. Чоловічу любов Олег отримав від дідуся Петра, до якого часто приїжджав в село.

Олег ріс непересічною людиною, його вабила краса життя, честь свого імені і честь нації. Він завше горів новими ідеями.

Олег навчався спершу в СШ №16, згодом у СШ №17. З юнацьких років захоплювався різними видами спорту та бойовими мистецтвами: карате, таеквон-до, кік-боксинг. Зібрав власну бібліотеку спортивної літератури.

Після школи вступив до ДДПУ ім. Івана Франка на історичний факультет. Після другого курсу перевівся до Донецького державного університету на факультет економіки і права.

У 2000 році Олег одружився з дрогобичанкою Мариною. Сім’я деякий час проживала в Харкові. Олег працював у Харківській міській друкарні. У 2002 році Олег з Мариною і маленьким сином повернулись в Дрогобич.

У Дрогобичі Олег разом з однодумцями Андрієм Андибуром і Віталієм Шкрабою заснували спортивний клуб «Тайфун», який набув широкої популярності серед дітей та молоді. Клубом було проведено біля 50-ти турнірів різних рівнів, як вітчизняних так і міжнародних. Колективом клубу виховано сотні спортсменів, із них 17 – кандидатів у майстри спорту, 3 майстри спорту і 1 майстер спорту міжнародного класу. Окрім тренерської діяльності Олег активно займався суддівством, йому було присвоєне звання спортивного судді Національної категорії. У спортивних колах був знаним фахівцем та справедливим суддею, мав високу повагу, користувався довірою у колег і спортсменів, мав багато подяк і нагород.

Ще одним захопленням у Олега було художнє мистецтво. У 2005 році він закінчив Державну академію керівних кадрів культури і мистецтв та здобув кваліфікацію дизайнера ландшафту. У 2010 році закінчив Національну академію керівних кадрів культури і мистецтв у Києві та отримав диплом магістра за спеціальністю «Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво», здобував кваліфікацію мистецтвознавець-експерт, викладач мистецтвознавчих дисциплін.

Після одержання освіти працює за фахом, виконує ландшафтні та інтер'єрні роботи на об’єктах Дрогобича та Трускавця.

Олег набув багато друзів серед байкерів, волейболістів, художників та спортсменів. Гартуючи волю і відвагу любив плавати гірськими річками на плотах. Дотримувався у житті правди і чесності у вчинках. В такому ж дусі виховував з дружиною і синів – Олексія та Олександра.

Коли почалась повномасштабна війна Олег прийняв беззаперечне рішення - захищати рідну країну. Став членом Дрогобицької міської самооборони. Уся сім’я активно включилась у надання допомоги воїнам та внутрішньо переміщеним особам. У лютому 2023 року Олег прийняв Присягу на вірність Україні та став воїном ЗСУ. Був стрільцем-санітаром 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини А-4821.

10 червня, під час порятунку поранених побратимів, Олег поліг на полі бою. Поховали воїна на Алеї Слави у Дрогобичі.

Вдячні друзі встановили пам’ятну дошку на фасаді Дрогобицького фахового коледжу нафти і газу, де багато років працював клуб «Тайфун».

Олегу Войтовичу було посмертно присвоєно звання Почесний громадянин Дрогобицького району.

нп. Хромове, Бахмутський р-н, Донецька обл., під час виконання бойового завдання
19.06.1974
10.06.2023
Войтович Олег Борисович
Дримба
voytovych-oleh-borysovych
Войтович Олег Борисович
ЧАПЛЯ
Віктор Степанович
м. Дрогобич
42 ОМБр - в/ч А4667
солдат
посада невідома
2023

Захисник України Віктор Чапля народився у Дрогобичі. Навчався у Дрогобицькій загальноосвітній школі № 2. По закінченні школи вступив на навчання в Підбузьке училище. 25 грудня 2022 року поповнив лави захисників України, вступивши на службу в ЗСУ. Виконував бойові завдання з захисту України від ворога у складі військової частини А4667.

На жаль, 10 червня 2023 року, життя воїна обірвалось, внаслідок хвороби. Поховали Віктора у селі Нагуєвичі, Дрогобицького району Львівської області.

КНП Дрогобицька МЛ №1, внаслідок втраченого на війні здоров'я
23.01.1977
10.06.2023
Чапля Віктор Степанович
chaplya-viktor-stepanovych
Чапля Віктор Степанович
СТАСИК
Роман Степанович
с. Болехівці
420 ОСБ - в/ч А4821
рядовий
стрілець-санітар
2023

Захисник України Роман Стасик народився у Стебнику. Навчався у Болехівській школі, далі – у ВПУ №34 у місті Стрий. Працював у КП «Дрогобичводоканал» оператором очисних споруд. Був хорошим спеціалістом та сумлінним працівником, за що був нагороджений грамотою міського голови.

Роман любив життя, батьків, друзів. Був щирим, працелюбним та добрим до людей та світу.

В лютому 2023 року, отримавши повістку, без вагань став на захист країни, хоча в армії не служив. Після двомісячної підготовки відправився у Бахмут. Роман пройшов курси з тактичної медицини і в стрілецькому батальйоні виконував завдання також як парамедик.

Був чуйним, при першій нагоді телефонував рідним та розповідав про нелегкі будні. Роман завжди усім допомагав.

Загинув захисник 7 червня 2023 р. в районі нп. Хромове, Бахмутського р-ну, Донецької обл. під час бойового завдання. Тіло Романа з поля бою змогли винести на 5-й день загибелі і мати безмежно вдячна побратимам. Поховали Романа у рідних Болехівцях.

нп. Хромове, Бахмутський р-н, Донецька обл., під час виконання бойового завдання
18.10.1981
07.06.2023
Стасик Роман Степанович
Ясен
stasyk-roman-stepanovych
Стасик Роман Степанович
БОРУХ
Юрій Петрович
м. Стебник
63 ОМБр - в/ч А3719
молодший сержант
командир механізованого відділення
2023

Захисник України Юрій Борух народився у Стебнику, навчався у місцевій гімназії №6, де закінчив 9 класів. Після школи поступив у професійно-технічне училище №10 у Золочеві за фахом столяр-різбляр.

Юрій проявив активну патріотичну позицію ще під час спроб ворога захопити Донеччину та Луганщину. У 2014-2015 роках був в АТО, служив в 24 окремій бригаді, де був поранений (під Зеленопіллям).

Як тільки розпочалось повномасштабне вторгнення росії на українські землі, 24 лютого 2022 року стебничанин знову став на захист України. Був молодшим сержантом. Служив командиром машини 3 механізованого взводу 2 механізованої роти 63 ОМБр. Брав участь у боях за Миколаїв, Херсон, Бахмут, Кремінну. За час служби здобув позивний «Родич».

На жаль, 31 травня 2023 року воїн загинув, виконуючи бойові завдання поблизу села Діброва Сєверодонецького району, Луганської області.

У загиблого Героя залишилась мама, дружина та двоє синів.

Похований Юрій на кладовищі у Стебнику.

нп. Діброва, Сєвєродонецький р-н, Луганська обл., під час обстрілу отримав поранення
26.02.1979
31.05.2023
Борух Юрій Петрович
borukh-yuriy-petrovych
Борух Юрій Петрович
ХИМИН
Василь Йосипович
м. Дрогобич
42 ОМБр - в/ч А4667
молодший сержант
командир відділення протитанкових керованих ракет
2023

Захисник України Василь Химин народився у селі Залокоть, Дрогобицького району. Закінчив Підбузьке профтехучилище. Після одруження проживав у Дрогобичі.

2 березня 2023 року приєднався до лав військовослужбовців. Був молодшим сержантом ракетної бригади в/ч А0771.

На жаль, серце воїна не витримало навантаження. 29 травня, під час перебування на військовому полігоні, дрогобичанин помер.

З рідних у Героя залишилась мати, дружина, донька та три сестри.

1 червня 2023 року захисника України провели в останню путь. Чин похорону провели в церкві Успіння Пресвятої Богородиці, що на вулиці Володимира Великого в Дрогобичі.

Поховали воїна на кладовищі по вулиці Пилипа Орлика.

Вічна пам’ять Герою! Слава Україні!

Яворівський полігон, внаслідок втраченго на війні здоров'я
14.07.1975
29.05.2023
Химин Василь Йосипович
khymyn-vasyl-yosypovych
Химин Василь Йосипович
ДЯКОВИЧ
Михайло Васильович
м. Дрогобич
125 ОБр ТрО - в/ч А7390
молодший сержант
стрілець
2023

Захисник України Михайло Дякович народився у селі Довге, Дрогобицького р-ну, Львівської області.

З 1995 -1998 – навчався у Довжанській початковій школі, далі, з 1998-2004 р. у Дрогобицькій школі №3. Проживав у Дрогобичі.

Після закінчення школи навчання продовжив у Меденицькому ПТУ -72 за спеціальністю «тракторист-машиніст» (2004-2007 рр.).

У 2007 -2008 рр. проходив службу у Теребовлянському зенітно-ракетному полку ордена Олександра Невського.

З вересня 2009 по листопад 2009 року навчався у центрі оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (сапер розмінування).

Одружився Михайло у 2009 році, разом з дружиною виховували доньку.

З 2014 року брав участь у воєнних діях на сході України.

Після повномасштабного вторгнення росії на українські землі, Михайло знову став на захист рідної країни. Позивний Михайла – «Мишко». Відійшов у вічність Михайло 27 травня 2023 р. Поховали захисника України 30 травня 2023 року у селі Довге, Меденицької громади.

м. Дрогобич, внаслідок втраченого на війні здоров'я
17.11.1989
27.05.2023
Дякович Михайло Васильович
Мишко
dyakovych-mykhaylo-vasylovych
Дякович Михайло Васильович
ЛАЗОР
Євген Зорянович
м. Дрогобич
80 ОДШБр - в/ч А0284
штаб-сержант
головний сержант мінометного взводу
2023

Захисник України Євген Лазор народився та проживав у Дрогобичі на вулиці Самбірській. Навчався у ЗОШ №3, згодом у ВПУ №19, потім – в Чорноморському вищому військово-морському училищі імені Нахімова. Служив у 80-ій окремій десантно-штурмовій бригаді ЗСУ.

Дрогобичанин сумлінно ніс службу, був у гарячих точках АТО, а від початку повномасштабного вторгнення мужньо виконував бойові завдання з захисту України, весь час перебуваючи на передових позиціях фронту.

На жаль, 23 травня 2023 р. під час виконання бойових завдань дрогобичанин загинув.

З рідних у Героя залишилась мати, сестра та племінниця.

Не плач, матусю, рідна, не журись!

За нас, Героїв, Богу помолись,

За всіх, що Україну боронили

І незалежність НАШУ захистили.

Не плачне, ВИ, Матусі, не журіться,

За всіх полеглих Богу помоліться!!!

госпіталь у смт. Пісочин, Харківська обл., від отриманих поранень під час бою
04.11.1977
23.05.2023
Лазор Євген Зорянович
lazor-yevhen-zoryanovych
Лазор Євген Зорянович
КУНДИЧ
Ігор Васильович
м. Дрогобич
4 ОТБр - в/ч А7015
старший сержант
посада невідома
2023

Захисник України Ігор Кундич народився та проживав у Дрогобичі. Навчався у СЗШ №8, багато років професійно займався велоспортом та брав участь у змаганнях. Після закінчення школи в 1983 році поступив в Дрогобицький механічний коледж на інструментальне виробництво. Після закінчення навчання, Ігор пішов служити до армії та отримав звання старшого сержанта. Військову службу проходив у Польщі.

Після військової служби працював на Дрогобицькому Долотному заводі.

Ігор був дуже добрим, веселим, дружелюбним, відповідальним, мав багато друзів, які дуже чуйно відгукуються про нього. Любив природу та активний відпочинок. Ігор був люблячим сином, коханим чоловіком, щирим, добрим батьком трьох дітей, дідусем, вірним товаришем та хоробрим воїном. Сім’я для Ігоря була на першому місці.

Рідні відгукуються про Ігоря, як про людину, яка завжди мчала на допомогу, віддавала ближньому останнє, а щирість була його харизмою.

У березні 2022 року Ігоря призвали до служби в ЗСУ, до яких вступив не задумуючись, щоб захистити Україну від агресора. Пройшовши підготовку з травня місяця перебував у Бахмуті. Служив в 4 окремій танковій бригаді, старшим сержантом. Ставився відповідально і з обережністю до служби до свого життя і життя побратимів.

6 грудня 2022року за сумлінне виконання службових обов’язків, проявлену особисту мужність та героїзм, стійкість та рішучість при виконанні військового обов’язку в умовах, пов’язаних з ризиком для життя під час заходів із забезпеченням національної безпеки і оборони, відсіч і стримування збройної агресії росії та з нагоди дня Збройних Сил України було вручено грамоту.

16 квітня 2023 року Ігор отримав осколкове поранення. Переніс 4 операції, але, на жаль, 5 травня 2023 року захисник помер. Поховали Героя на кладовищі на вулиці Пилипа Орлика.

госпіталь у м. Харків, від отриманих поранень під час бою
23.06.1968
12.05.2023
Кундич Ігор Васильович
kundych-ihor-vasylovych
Кундич Ігор Васильович
ОВЧАРЕНКО
Дмитро Миколайович
с. Рихтичі
80 ОДШБр - в/ч А0284
солдат
стрілець - помічник гранотометника
2023

Захисник України Дмитро Овчаренко народився у Рихтичах, Дрогобицької громади.

З п'яти років займався УШУ, брав участь у всеукраїнських змаганнях – здобув дві бронзи та одне срібло. З 14 років Дмитро почав займатись боксом. Навчався у Дрогобицькому ліцеї №4 ім. Лесі Українки та у Гімназії ім. Богдана Лепкого. У 2021 році подає документи до Ліцею №3 ім. В’ячеслава Чорновола, де екстерном закінчує 10-11 клас та здає ЗНО. У 2022 році поступає до Вроцлавського університету на кафедру «Міжнародних відносин», де посідає перше місце в рейтингу і визнається кращим абітурієнтом року. Не маючи змоги виїхати за кордон на навчання поступає до ВПТУ № 19.

Дмитро не завершив навчання, бо підписав контракт та пішов захищати Україну від ворога. Був стрільцем-помічником гранатометника 4 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини А0284 80 ДШБ.

З дитинства мріяв про кар'єру військового. Цікавився історією та історією військової справи. Самостійно вивчав тактику та стратегію, психологію людини та ораторське мистецтво. Неодноразово говорив – «Я досягну успіху і буду не нижче генерала».

За кілька боїв був відзначений командуванням та призначений старшим групи. Помітивши перспективність Дмитра, командування направляє його на курси до сержантської школи. Але Дмитро не повернувся з останнього бойового завдання.

6 травня Дмитро загинув героїчною смертю при виконанні бойового завдання з захисту України, поблизу населеного пункту Іванівське, Бахмутського району. Похований захисник на «Алеї Слави». Указом Президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, солдат Овчаренко Дмитро Миколайович отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.

нп. Іванівське, Бахмутський р-н, Донецька обл., під час виконання бойового завдання
01.11.2002
06.05.2023
Овчаренко Дмитро Миколайович
Дрейк
ovcharenko-dmytro-mykolayovych
Овчаренко Дмитро Миколайович
СКІПІН
Олександр Анатолійович
м. Дрогобич
103 ОБр ТрО - в/ч А7079
старший сержант
головний сержант - командир розвідувального відділення
2023

Захисник України Олександр Скіпін народився у місті Красноорлово, Армізонський р-н, Тюменської області. Олександр закінчив Дрогобицьку ЗОШ №2, навчався на зварювальника, працював у місцевій військовій частині.

Під час АТО/ООС дрогобичанин майже шість років провів на фронті, захищаючи східні терени України від окупанта.

Як тільки почалось повномасштабне вторгнення росії на українські землі, Олександр одразу ж став на захист України у складі 67 окремого батальйону 103 бригади Тероборони ЗСУ. Пішов, щоб захистити свою сім’ю, рідних, дім та свою землю від ворога. З квітня 2022 року батальйон направлено на Східний напрямок фронту. За понад рік перебування на Донецькому та Харківському напрямках Олександр серед своїх побратимів відзначився своєю щирістю простотою та надійністю.

Отримав позивний «SKIF». 5 травня 2023 року Олександр загинув в нп. Табаївка Куп'янського району Харківської області під час артилерійського обстрілу.

У скорботі залишились дружина, мати та два брати.

нп. Табаївка, Куп'янський р-н, Харківська обл., під час артилерійського обстрілу
16.01.1976
05.05.2023
Скіпін Олександр Анатолійович
Скіф
skipin-oleksandr-anatoliyovych
Скіпін Олександр Анатолійович
ЗАПОТОЧНИЙ
Роман Богданович
м. Дрогобич
103 ОБр ТрО - в/ч А7079
солдат
гранатометник
2023

Захисник України Роман Запоточний народився та проживав у Дрогобичі, на вулиці Юрія Дрогобича.

З 1989-1997 рр. навчався в СШ №15 та був сумлінним учнем. Зі спогадів вчителя української мови: «Роман був доброю та світлою дитиною, вірним товаришем для цілого класу, щедрий жартівливий, сміливий… Вже тоді проявлявся патріотичний характер».

З 1997 по 2001 рік був студентом Дрогобицького нафтового технікуму, потім заочно вступив до Івано-Франківського інституту нафти і газу, який закінчив у 2004 році. Після закінчення навчання одразу почав працювати у КП «Будинкова управа №3» програмістом-оператором, де пропрацював 3 роки. З 2004 – 2007 роки працював у магазині «Фокстрот» по вул. Самбірській, потім по вул. П. Орлика працював старшим продавцем. Колектив був молодий, дружній, разом часто їздили на навчання та святкували свята. У 2007 році почав працювати у магазині ДП «Моноліт» продавцем. З 2017 року був керівником металобази «АВ метал груп» в Дрогобичі.

У 2006 році одружився, народилась донечка Людмила, яку він дуже любив.

У 2015 році одружився вдруге.

З лютого 2022 року добровольцем пішов на війну, служив у 103 бригаді в/ч А7079, хоча в армії не служив. Пройшовши 3 місяці навчання, 26 квітня воїна відправили на Донеччину.

Загинув Роман 2 травня 2023 року в результаті поранення під час виконання бойового завдання біля нп. Табаївка, Куп’янський р-н, Харківська обл. Похований захисник України на кладовищі на вулиці Пилипа Орлика.

нп. Табаївка, Куп'янський р-н, Харківська обл., під час артилерійського обстрілу
14.03.1982
02.05.2023
Запоточний Роман Богданович
zapotochnyy-roman-bohdanovych
Запоточний Роман Богданович
КРІЛЬ
Володимир Володимирович
м. Трускавець (м. Дрогобич)
93 ОМБр «Холодний Яр» - в/ч А1302
сержант
посада невідома
2023

Володимир Кріль навчався у Трускавецькій СЗШ №2. Згодом освіту здобував в Дрогобицькому механічному технікумі та Івано-Франківському національному технічному університеті нафти й газу.

Тривалий час працював у Дрогобичі, де започатковував з колегами Муніципальну варту. Працював інспектором КП «Муніципальна варта», згодом заступником директора КП «Муніципальна варта», а згодом – головним спеціалістом відділу безпеки та контролю Департаменту міського господарства, де налагоджував роботу інспекції з паркування. Згодом повернувся до Трускавця, де також з нуля налагоджував роботу служби паркування.

Проходив строкову службу в Збройних Силах України. Як військовозобов’язаний, отримав повістку 18 січня 2023 року та вирушив на проходження військово-лікарської комісії, після чого був мобілізований до Збройних Сил України.

У найгарячішу точку боїв Володимира Кріля спільно з побратимами відправили в квітні.

Воїн загинув 26.04.2023 року під час виконання бойового завдання під Бахмутом. У загиблого залишилась дружина, донька, син.

«Ти був кращим сином, братом, нашим справжнім другом, кумом, дядьком, швагром, зятем, чудовим сім’янином і найкращим татом. Ти створив чудову сім’ю, виховав прекрасних дітей, в будь-яку хвилину дня і ночі йшов на допомогу. Ти зробив багато для нашої країни і багато ще було в планах, але все обірвалось в одну мить. Ти ні на мить не засумнівався, йти чи не йти, ніякі вмовляння Тебе не зупинили, твої слова : «всім треба йти» закарбуються в нашій пам’яті, як слова справжнього ГЕРОЯ. Ти приклад для всіх.

Кожного дня ми повинні пам'ятати та шанувати наших Героїв, які віддали за кожного із нас найцінніше, що мали – життя.

під Бахмутом, під час виконання бойового завдання
05.11.1980
26.04.2023
Кріль Володимир Володимирович
Роджер
kril-volodymyr-volodymyrovych
Кріль Володимир Володимирович
КУЛІШ
Максим Володимирович
м. Дрогобич
2 ОБр НГУ - 3002
сержант
командир відділення
2023

Захисник України Максим Куліш народився у місті Молодогвардійськ, Луганської області. У 1998 році переїхав у Дрогобич, навчався у ЗОШ №14, згодом у ВПУ №19 за спеціальністю штукатур, лицювальник-плиточник. Був добрим та щирим, любив та поважав своїх рідних.

Після навчання строкову службу проходив у Дніпропетровську. Зарекомендував себе як хоробрий та рішучий воїн.

Після завершення проходження військової служби працював в Україні та за кордоном. З початку повномасштабної війни росії проти України Максим у березні 2022 року повернувся з-за кордону, щоб стати на захист рідної держави. Служив у військовій частині 3002 Національної гвардії України.

Загинув Максим 23 березня 2023 року біля населеного пункту Новокалинове Донецької області, отримавши поранення під час бойового завдання.

Присвоєно звання «Почесний громадянин Дрогобича» (посмертно).

Похований захисник України на «Алеї Слави» у Дрогобичі.

нп. Новокалинове, Донецька обл., під час виконання бойового завдання
02.06.1985
23.03.2023
Куліш Максим Володимирович
kulish-maksym-volodymyrovych
Куліш Максим Володимирович
САВШАК
Іван Миронович
м. Дрогобич
704 ОП РХБЗ - в/ч А0807
солдат
старший вогнеметник вогнеметного взводу
2023

Іван Савшак народився та все життя проживав у Дрогобичі. Закінчив професійно-технічне училище №15, здобувши професію електромонтера. Працював на м’ясокомбінаті.

Після повномасштабного вторгнення російських загарбників на нашу Батьківщину, Іван долучився до лав Збройних Сил України. Воїн пройшов мобілізацію в перших числах березня 2022 року. Він виконував бойові завдання на Бахмутському напрямку фронту, у складі в/ч А0807 та був знаний за позивним «Буркотун».

Захисник загинув 15 березня 2023 року на Бахмутському напрямку, поблизу села Іванівка, під час виконання бойового завдання.

Івану присвоєно відзнаку «Почесний громадянин Дрогобицького району» (посмертно). Похований захисник на кладовищі на вулиці Пилипа Орлика у Дрогобичі.

нп. Іванівське, Бахмутський р-н, Донецька обл., під час виконання бойового завдання
14.11.1978
15.03.2023
Савшак Іван Миронович
Буркотун
savshak-ivan-myronovych
Савшак Іван Миронович
ШЕВЧЕНКО
Андрій Олександрович
м. Дрогобич
5 ОШБр - в/ч А4010
солдат
водій штурмового взводу
2023

Андрій Шевченко народився у Дрогобичі. Закінчив ЗОШ № 4, під час навчання в школі захоплювався шахами, часто отримував призові місця. Після школи навчався у ВПУ №19.

У дорослому віці працював за кордоном. Після повернення, у 2018 році, одружився і в цьому ж році підписав контракт із ЗСУ. Служив у в/ч А1108 на посаді «водія-хіміка». У 2018-2019 роках брав участь в ООС, отримав подяку «За взірцеве виконання службових завдань, сміливість, мужність».

У 2020 році Андрій став батьком синочка. Свій вільний час любив проводити з сім’єю на природі, захоплювався риболовлею. Андрій був сильним, мужнім, відважним, а головне справжнім патріотом.

Як тільки розпочалось повномасштабне вторгнення росії в Україну, Андрій знову добровільно долучився до лав ЗСУ, у складі в/ч А1108. «Хто, як не я буде захищати свою сім’ю» - казав він.

З лютого 2023 року Андрій виконував бойові завдання з захисту України у складі в/ч А4010. Основним профілем підрозділу були штурмові дії у гарячих точках. Перебував на Бахмутському напрямку фронту. Його завзяття, розум, хоробрість викликали захоплення у багатьох.

На жаль, 13 березня 2023 року, Андрій загинув у нп. Іванівське Донецької області в бою за нашу з вами свободу та незалежність.

нп. Іванівське, Донецька обл, під час штурмових дій
10.02.1992
13.03.2023
Шевченко Андрій Олександрович
shevchenko-andriy-oleksandrovych
Шевченко Андрій Олександрович
ШВАДЧАК
Василь Анатолійович
с. Михайлевичі
63 ОМБр - в/ч А3719
рядовий
водій-заправник автомобільного відділення
2023

Захисник України Василь Швадчак народився та до 6-ти років проживав у Дрогобичі, згодом, сім’я переїхала у Михайлевичі, Дрогобицької громади. Там Василь закінчив місцеву школу, згодом вступив у СПТУ №15.

У 1995 році був призваний до армії, строкову службу завершив у 1996 році.

Одружений, у шлюбі народились син та донька.

З 2 березня 2022 року – мобілізований, служив у військовій частині А3719 (63 ОМБ), водій - заправник автомобільного відділення підвозу пального та мастильних матеріалів взводу матеріального забезпечення групи матеріального забезпечення. Знали його за позивним «Безсмертний».

Перебував у Баштанському та Миколаївському районах Миколаївської області, Херсонському районі Херсонської області, Краматорському та Бахмутському районах Донецької області.

Загинув 11 березня 2023 року поблизу села Піски, Баштанського району, Миколаївської області під час виконання бойового завдання.

Поховали захисника 15 березня 2023 року на кладовищі у Михайлевичах. Василю Швадчаку присвоєно відзнаку «Почесний громадянин Дрогобицького району» (посмертно).

с.Піски, Миколаївська обл, під час виконання бойового завдання
14.03.1977
11.03.2023
Швадчак Василь Анатолійович
Безсмертний
shvadchak-vasyl-anatoliyovych
Швадчак Василь Анатолійович
ЯЦИНА
Роман Андрійович
м. Дрогобич
103 ОБр ТрО - в/ч А7079
солдат
стрілець
2023

Роман Яцина народився 5 грудня 1998 року у Дрогобичі. Навчався у Дрогобицькій ЗОШ №14.

Через сімейні обставини, по завершенні школи не зміг продовжити навчання і пішов працювати у магазин «АТБ маркет» продавцем-консультантом.

У 2018 році був призваний на строкову військову службу. Після проходження військової служби в Мостиському прикордонному загоні повернувся додому та продовжив працювати в магазині АТБ.

Після повномасштабного вторгнення ворога у 2022 році, Роман вступив до лав ЗСУ. Був на посаді стрільця стрілецької бригади, знаний за позивним «Чижик». Разом із побратимами виконував бойові завдання з захисту України від ворога. Під час ворожого артилерійського обстрілу противника Роман отримав несумісні з життям поранення, внаслідок чого загинув 10 березня 2023 року у селі Табаївка, Куп'янського району, Харківської області.

У воїна залишились батько, сестра, бабуся та кохана дівчина.

нп. Табаївка, Харківська обл, внаслідок отриманих поранень
05.12.1998
10.03.2023
Яцина Роман Андрійович
Чижик
yatsyna-roman-andriyovych
Яцина Роман Андрійович
ДАНЧІВСЬКИЙ
Сергій Андрійович
м. Дрогобич
3 БрОП НГУ - в/ч 3017
старший солдат
командир відділення
2023

Захисник України Сергій Данчівський – старший солдат, командир другого відділення, командир гранатомета гранатометного взводу першого батальйону 3 бригади оперативного призначення НГУ. Народився захисник у Дрогобичі, здобував освіту у ЗОШ №14, а згодом у Механіко-технологічному коледжі за спеціальністю «Програмна інженерія».

В період 2015-2017 років був учасником АТО, пройшов гарячі точки боїв на Донбасі. Після закінчення військової служби працював у Дрогобичі, Львові. У 2020 році Сергій одружився.

4 березня 2022 року по дзвінку знову повернувся до військової служби в Нацгвардії. З січня 2022 року перебував на Харківщині. Згодом у складі бойового підрозділу Гвардії наступу обороняв Бахмут.

9 березня 2023 року під час виконання бойового завдання на південно-східній околиці Бахмута, Донецької обл. під час мінометного обстрілу, отримавши поранення несумісні з життям, захисник загинув. У воїна залишились батьки, дружина, сестра та дідусь з бабусею.

Похований Сергій на кладовищі у Дрогобичі. Полеглому Герою присвоєно відзнаку «Почесний громадянин Дрогобицького району» (посмертно).

м.Бахмут, Донецька обл, внаслідок мінометного обстрілу
11.09.1993
09.03.2023
Данчівський Сергій Андрійович
Вікінг
danchivskyy-serhiy-andriyovych
Данчівський Сергій Андрійович
КЛОНЦАК
Віктор Іванович
м. Дрогобич
540 ЗРП - в/ч А4623
старший лейтенант
посада невідома
2023

Віктор Клонцак народився у Дрогобичі. Навчався у Дрогобицькій ЗОШ №4. Після закінчення школи вступив до Львівської Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. По закінченні навчання в академії, 20 серпня 2020 року був направлений на службу у 540 зенітно-ракетний полк імені Івана Виговського, в місто Кам’янка-Бузька.

Під час повномасштабного вторгнення ворога, життя воїна обірвалось під час несення служби та виконання бойових завдань з захисту України – 2 березня 2023 року. Поховали захисника на кладовищі по вулиці Пилипа Орлика у Дрогобичі.

м. Кам'янка-Бузька, внаслідок втраченого на війні здоров'я
09.05.1998
02.03.2023
Клонцак Віктор Іванович
klontsak-viktor-ivanovych
Клонцак Віктор Іванович
КУЗИК
Юрій Васильович
м. Дрогобич
103 ОБр ТрО - в/ч А7079
солдат
старший стрілець
2023

Юрій Кузик народився у Дрогобичі. З 1 по 8 клас навчався у ЗОШ №16, згодом у ЗОШ №3. Був майстром спорту з акробатики. У 2004 році закінчив вищий навчальний заклад – Львівський кооперативний коледж економіки і права, за спеціальністю «Товарознавство та комерційна діяльність».

З 2003 по 2005 роки проходив строкову службу на військовій кафедрі НУ «ЛП» у батальйоні забезпечення. В мирний час працював у сфері будівельно-ремонтних робіт. Був енергійним, веселим, товариським. Дуже любив слухати рок музику.

У перші дні війни Юрій добровільно записався до лав ТрО. Був старшим стрільцем стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти 67 Окремого батальйону ТрО 103 ОБр ТрО.

У серпні-вересні 2022 року проходив лікування після контузії у Львові та Трускавці. Пройшовши лікування, Юрій одразу ж повернувся до побратимів. Загинув 22 лютого 2023 року у районі населеного пункту Котлярівка, Куп'янського району Харківської області, під час ворожого артилерійського обстрілу.

Нагороджений медаллю «Почесний громадянин Дрогобицького району» (посмертно). 31 жовтня 2023 р. на фасаді ліцею №16 встановлено меморіальну дошку, присвячену пам’яті Герою.

нп. Котлярівка, Харківська обл, внаслідок ворожого артилерійського обстрілу
30.05.1985
22.02.2023
Кузик Юрій Васильович
Акробат
kuzyk-yuriy-vasylovych
Кузик Юрій Васильович
ГАГАРІН
Володимир Олександрович
м. Маріуполь (м. Дрогобич)
15 ОБрАР - в/ч А1108 - 67 бат.
солдат
механік-водій радіолокаційної станції
2023

Володимир Гагарін народився в Маріуполі. Закінчив Приазовський державний технічний університет (ПДТУ). Захистив дисертацію. Був кандидатом технічних наук, працював доцентом кафедри наноінженерії в галузевому машинобудуванні факультету механіки і зварювання ПДТУ.

Володимир був автором понад 40 наукових праць і 6 винаходів. Він був дуже різним: меломаном, дослідником, науковцем, волонтером, філантропом, гуманістом. Та найголовніше те, що він був прекрасним і люблячим батьком чудового сина.

Ще до початку повномасштабної війни Володимир готувався захищати країну: проходив вишкіл з тактичної медицини, інженерної справи, стрілецькі вишколи з декількох видів зброї, інформаційної безпеки тощо. Під час повномасштабної війни був механіком-водієм дивізіону артилерійської розвідки в/ч А1108. Виконував бойові завдання з ведення артилерійської розвідки на Херсонському та Донецькому напрямках фронту.

Загинув 19 лютого 2023 року поблизу населеного пункту Сокіл, Очеретинської громади Покровського району Донецької області. Кремацію вдалось провести лише в червні 2023 року у Києві.

нп. Сокіл, Донецька обл, внаслідок влучання ракети
17.07.1984
19.02.2023
Гагарін Володимир Олександрович
haharin-volodymyr-oleksandrovych
Гагарін Володимир Олександрович
АНДРУХІВ
Ігор Богданович
с. Лішня
24 ОМБр - в/ч А0998
рядовий
стрілець
2023

Ігор Андрухів народився в селі Лішня. Навчався у Лішнянській школі, згодом у Дрогобицькому ПТУ №15.

Здобувши освіту, у 1998 році Ігор був призваний на строкову службу у в/ч А1556 у м. Мукачево Закарпатської області. У 2006 році пішов працювати на ПАТ «НПК-Галичина» оператором технологічних установок. У цьому ж році одружився і невдовзі став батьком двох прекрасних дітей.

У 2017 році, після закриття заводу, влаштувався у Лішнянське лісництво. По житті був працьовитою людиною, добрим господарем та майстром на всі руки. На роботі його любили та поважали. У колективі він був душею компанії, яка завжди наповнювала кожну домівку теплом та веселою атмосферою. Ігор завжди вирізнявся харизмою та позитивним настроєм, мав багато друзів - так про нього кажуть усі, хто знав. З початку повномасштабного вторгнення Ігор став на захист України, у складі 24 ОМБр ім. короля Данила Галицького. З 5 березня 2022 року виконував бойові завдання на передових позиціях фронту. Був учасником боїв за місто Бахмут.

Останній бій Ігоря відбувся 18 січня 2023 року поблизу Бахмута. У цьому бою захисник отримав осколкове поранення в голову. Ігоря прооперували у Дніпрі та доправили у лікарню Вінниці. На жаль, від отриманих травм воїн помер.

Посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Дрогобицького району». Також посмертно нагороджено орденом «Хрест Героя».

лікарня м. Вінниці, внаслідок отриманих поранень в Бахмуті
12.02.1980
11.02.2023
Андрухів Ігор Богданович
andrukhiv-ihor-bohdanovych
Андрухів Ігор Богданович
ГОРОДОВЕНКО
Роман Юрійович
с. Лішня
128 ОГШБр - в/ч А1556
старший солдат
старший водій - радіотелефоніст
2023

Захисник України Роман Городовенко народився та проживав у Лішні, Дрогобицької громади. Закінчив Лішнянський НВК, згодом ДДПУ ім. Івана Франка. Займався виготовленням меблів. Одружився у 2012 році у шлюбі народилось двоє дітей.

З початком повномасштабного вторгнення росії на українські землі, Роман став на захист України. Спершу приєднавшись до місцевої роти охорони Дрогобицького районного територіального центу комплектування та соціальної підтримки, а потім – старшим солдатом у складі 128 окремої гірсько-штурмової бригади. Пройшов гарячі точки бойових зіткнень. Брав участь у звільненні Херсону. На жаль, під час вивезення поранених з Бахмуту, 11 лютого Роман потрапив під ракетний обстріл, внаслідок якого загинув.

У воїна залишилася мати, дружина та двоє малолітніх дітей.

Похований на кладовищі у селі Лішні Дрогобицького району Львівської області.

28 червня 2023 року захиснику України присвоїли звання «Почесний громадянин Дрогобицького району» (посмертно).

нп. Бахмут, Донецька обл., під час ракетного обстрілу
17.03.1990
11.02.2023
Городовенко Роман Юрійович
horodovenko-roman-yuriyovych
Городовенко Роман Юрійович
ТКАЧ
Андрій Зіновійович
м. Стебник
24 ОМБр - в/ч А0998
старший солдат
стрілець
2023

Захисник України Андрій Ткач народився і проживав у Стебнику. Навчався у Стебницькій гімназії №6 імені Героїв АТО, згодом у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка.

У 2010 році почав працювати вчителем у Стебницькій гімназії №6 імені Героїв АТО. У 2011 році одружився, у 2012 році Андрій став батьком – у сім’ї народився син Максим.

Стебничанин Андрій Ткач з 2014 року захищав Україну від ворога, беручи участь в АТО. У березні 2022 року був призваний до лав ЗСУ та знову став на захист України. Перебував у гарячих точках фронту на Донеччині, Луганщині та Херсонщині.

На жаль, 9 лютого 2023 року захисник загинув в районі населеного пункту Нью-Йорк, Бахмутського району, Донецької області. Під час виконання бойового завдання він отримав несумісні із життям поранення.

У загиблого Героя залишились батько, сестра та син. Похований

нп. Нью-Йорк, Донецька обл, внаслідок отриманих поранень
26.08.1987
09.02.2023
Ткач Андрій Зіновійович
tkach-andriy-zinoviyovych
Ткач Андрій Зіновійович
ТРУТЕНЬ
Дмитро Анатолійович
м. Дрогобич
103 ОБр ТрО - в/ч А7079
старший солдат
спеціаліст-оператор служби державної таємниці штабу
2023

Дмитро Трутень народився у місті Ковель, Волинської області. Згодом переїхав та проживав у Дрогобичі. Навчався у ЗОШ №4. По завершенні школи вступив до Національного університету Львівська політехніка, де здобув кваліфікацію інженера хіміка-технолога.

З 2004 року працював в АТ «НПК-Галичина» оператором компаундування товарних бензинів.

З початку повномасштабного вторгнення росії, Дмитро став на захист рідної країни. Служив у військовій частині А7079. Брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України на території Донецької та Харківської областей. Серед побратимів був знаний за позивним «Бджола».

На жаль, під час виконання бойового завдання з захисту України, життя воїна обірвалось – 4 лютого 2023 року у селі Глушківка, Харківської області. Поховали Героя на Алеї Слави у Дрогобичі. З рідних у загиблого залишилась жінка, двоє дітей, мама, сестра і племінник.

с. Глушківка, Куп'янський р-н, Харківська обл., під час виконання бойового завдання
29.04.1981
04.02.2023
Трутень Дмитро Анатолійович
Бджола
truten-dmytro-anatoliyovych
Трутень Дмитро Анатолійович
МАКУХ
Микола Іванович
с. Добрівляни
24 ОМБр - в/ч А0998
рядовий
гранотометник
2023

Микола Макух народився в селі Добрівляни у багатодітній родині робітників. У сім’ї було шість дітей, Микола був четвертою дитиною. Коли найменшій сестричці виповнився рочок, батько покинув сім’ю, мати померла молодою, тому молодші діти виховувались бабусею Юлею.

Микола навчався у Добрівлянській середній школі. Любив малювати. Особливо – зображати красу природи на папері.

Після 9 класу вступив у Меденицьке СПТУ-72. Після закінчення училища отримав кваліфікацію машиніст автомобільних кранів п’ятого розряду.

У 1994 році Микола був призваний на службу в армії. Проходив військову службу у в/ч А2160 водієм. Після повернення з армії працював у рідному селі механізатором, а також допомагав своїй родині по господарству. Проживав у батьківській хаті з сім’єю сестри Світлани, був неодружений. Був доброю та чуйною людиною.

З початком повномасштабного вторгнення ворога, Микола з 4 березня 2022 року став на захист України. Служив у в/ч м. Самбір. У серпні був переведений у Рівненську область, де служив до грудня 2022 року. Після цього був направлений на навчання у м. Яворів, в/ч А0998, після чого направлений у м. Бахмут, Донецької обл.

Воїн трагічно загинув під час виконання бойового завдання, отримавши несумісні з життям травми.

нп. Бахмут, Донецька обл, внаслідок артилерійського обстрілу
03.01.1975
17.01.2023
Макух Микола Іванович
makukh-mykola-ivanovych
Макух Микола Іванович
ШИМУШОВСЬКИЙ
Андрій Васильович
м. Дрогобич
68 ОЄБр - в/ч А4056
солдат
водій
2023

Андрій Шимушовський народився та проживав у Дрогобичі. Навчався у ЗОШ №14 та ЗОШ №16 міста Дрогобич. Після школи вступив до профтехучилища №15. У дорослому віці працював таксистом та далекобійником.

Мав досвід участі у бойових діях в Афганістані. На початку повномасштабного вторгнення росії на українські землі, Андрій одразу ж викликався стати на захист рідної країни. Незважаючи на інвалідність, він добровільно долучився до лав ЗСУ, щоб захистити сім’ю, домівку, рідних та Батьківщину від ворога.

Проходив військову службу у 68-ій Окремій Єгерській Бригаді, в/ч А4056, де отримав позивний «Бен Ладен».

На жаль, під час виконання бойового завдання з захисту України, життя воїна обірвалось – 11 січня 2023 року у селі Богоявленка, Волноваського району Донецької області. Похований у місті Дрогобич.

нп. Богоявленка, Донецька обл., під час виконання бойового завдання
22.09.1969
11.01.2023
Шимушовський Андрій Васильович
Бен Ладен
shymushovskyy-andriy-vasylovych
Шимушовський Андрій Васильович
ЛЕВ
Ігор Теодорович
м. Дрогобич
24 ОМБр - в/ч А0998
старший солдат
номер обслуги мінометного взводу
2023

Ігор Лев народився в Дрогобичі. Закінчив Дрогобицьку ЗОШ №14. Навчався у Дрогобицькому нафтовому технікумі, закінчив у 2003 році за спеціальністю «Монтаж, обслуговування засобів і систем автоматизації технічного виробництва» і здобув кваліфікацію технік-електрик. Ігор був хорошим спеціалістом по ремонту, займався утепленням фасадів. Перед війною був рік у Німеччині, працював електриком та займався ремонтами.

З 1 жовтня 2022 року Ігоря мобілізували. Він був старшим солдатом в/ч А0998. Кілька тижнів перебував на навчанні, потім відправився з підрозділом на передову, де виконував бойові завдання з захисту України біля Бахмута, у складі першого мінометного взводу мінометної батареї мотопіхотного батальйону в/ч А0998.

На жаль, під час артилерійського обстрілу біля населеного пункту Часів Яр Донецької області, Ігор отримав поранення несумісне із життям. Поховали Героя в Дрогобичі, на кладовищі по вулиці 22 січня.

З рідних у Героя залишились 3 сини, дружина, мама, тато і брат-близнюк.

Присвоєно відзнаку «Почесний громадянин Дрогобицького району» (посмертно).

нп. Часів-Яр, Донецька обл, внаслідок обстрілу
27.03.1983
06.01.2023
Лев Ігор Теодорович
lev-ihor-teodorovych
Лев Ігор Теодорович
ШТУКА
Василь Степанович
м. Дрогобич
24 ОМБр - в/ч А0998
старший солдат
номер обслуги механізованого відділення
2022

Василь Штука народився у селі Великий Дорожів Дрогобицького району. В рідному селі закінчив середню школу.

По завершенні навчання був призваний на строкову військову службу в армії. Проходив службу в Казахстані, Байканурі.

У 1993 році Василь одружився, у шлюбі народилося 4 дітей. Захисник проживав з сім’єю у Дрогобичі.

Як тільки розпочалось повномасштабне вторгнення, Василь в перший же день війни добровольцем відправився на захист України. Виконував бойові завдання у складі в/ч А0998 (24 окрема бригада). Василь мужньо боронив рідну країну до останнього подиху. Однак в грудні 2022 року він загинув, поблизу населеного пункту Кліщіївка, Донецької області, потрапивши під артилерійський обстріл.

З рідних у захисника залишилися дружина, діти та батьки.

нп. Кліщіївка, Донецька обл, внаслідок ворожого обстрілу
23.07.1971
12.12.2022
Штука Василь Степанович
shtuka-vasyl-stepanovych
Штука Василь Степанович
ГУНЯК
Микола Юліанович
с. Нагуєвичі
24 ОМБр - в/ч А0998
молодший сержант
старший майстер
2022

Микола Гуняк народився в селі Нагуєвичі, Дрогобицького р-ну, Львівської області. Навчався у Нагуєвицькій школі. Був хорошою дитиною, багато допомагав матері по господарству, гарно вчився, любив математику, фізику, хімію, історію, прочитав багато книг, мав хорошу пам’ять.

Після закінчення школи вступив у Львівський політехнічний інститут, з якого пішов на службу в армію. У 1991-1993 роках проходив службу у м. Бердичів та у Придністров’ї. Отримав контузію, через що мав сильний головний біль.

Повернувшись з армії, вступив у Дрогобицький державний педагогічний університет на загально-технічний факультет. Після закінчення, працював на приватних підприємствах по столярній справі.

З 5 березня 2022 року Микола став на захист України, як мобілізований військовослужбовець. Виконував бойові завдання з захисту України на території Донецької, Миколаївської, Дніпропетровської, Харківської областей. Був старшим майстром ремонтної майстерні електроспецобладнання ремонтного взводу ремонтної роти ракетно-артилерійського озброєння ремонтного-відновлювального батальйону.

Микола загинув в листопаді 2022 року біля населеного пункту Опитне Донецької області під час мінометного обстрілу.

нп. Опитне, Донецька обл, внаслідок ворожого обстрілу
17.12.1972
11.12.2022
Гуняк Микола Юліанович
hunyak-mykola-yulianovych
Гуняк Микола Юліанович
БОЛОННИЙ
Тарас Ігорович
с. Почаєвичі
115 ОМБр - в/ч А4053
сержант
командир відділення
2022

Тарас Болонний народився в селі Унятичі, Дрогобицького району. Був першою дитиною в сім’ї.

Навчався у Дрогобицькій СШ №8. Згодом – у професійно-технічному училищі №15, де отримав фах електрогазозварювальника.

У 2003 році був призваний на службу в армії ЗСУ.

Працював на Дрогобицькому Долотному заводі оператором верстатів з ЧПУ, на ТзОВ «Солонсько» – електрогазозварником.

Був одружений, виховував донечку Анну.

У липні 2019 року проходив підготовку (навчання) на полігоні у Раві-Руській.

З початком повномасштабного вторгнення, в березні 2022 року пішов захищати Україну. Воював у складі підрозділу в/ч А4053 на території Донецької та Луганської областей. Був старшиною роти, з бою виходив завжди останнім.

Під час служби Тарас отримав два поранення. Друге – обірвало життя Герою. На жаль, йому так і не вдалось зустрітися з побратимами. 7 грудня 2022 року він помер у лікарні після низки проведених операцій.

Нагороджений медалями «За особливу службу» ІІІ ступеня та «Почесний громадянин Дрогобицького району» (посмертно).

госпіталь м. Трускавець, внаслідок отриманих бойових поранень
13.03.1985
07.12.2022
Болонний Тарас Ігорович
Балон
bolonnyy-taras-ihorovych
Болонний Тарас Ігорович
ГЕМБУСЬ
Іван Ярославович
с. Верхні Гаї
125 ОБр ТрО - в/ч А7390
солдат
стрілець
2022

Іван Гембусь народився в селі Верхні Гаї, Дрогобицького р-ну, Львівської області. Тут і проживав спільно з батьками. Закінчив Верхньогаївську школу.

Навчався у Стрийському художньому професійно-технічному училищі. Був машиністом крана автомобільного ІV розряду, водієм категорії «В-С», слюсарем по ремонту автомобіля ІІІ розряду, стропальником ІІ розряду.

З 1998 до 2000 року проходив строкову військову службу. З 2014 до 2015 року брав участь у АТО на території Донецької та Луганської областей.

Після повномасштабного вторгнення росії в Україну, наприкінці лютого 2022 року Іван знову став на захист рідної землі у складі 125 бригади ТРО. Був стрільцем стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти в/ч А7390. За час служби, спільно з побратимами захищав рідну землю на багатьох напрямках фронту.

Іван загинув, при виконанні службового обов’язку з захисту Батьківщини в районі населеного пункту Діброва, Кремінської ТГ, Сєвєродонецької області.

Присвоєно звання «Почесний громадянин Дрогобицького району»(посмертно), відзначено почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест».

нп. Діброва, Луганська обл, під час виконання бойового завдання з захисту України
04.06.1980
03.12.2022
Гембусь Іван Ярославович
hembus-ivan-yaroslavovych
Гембусь Іван Ярославович
ЛУНІВ
Іван Ігорович
с. Нагуєвичі
80 ОДШБр - в/ч А0284
солдат
радіотелефоніст-лінійний наглядач
2022

Іван Лунів народився 14 червня 1990 року в селі Нагуєвичі. Там навчався та проживав.

По завершенні навчання проходив військову службу у Львові.

Після повномасштабного вторгнення, Іван добровільно долучився до лав Збройних сил та став на захист України. Вже 7 березня 2022 року Іван відправився на передові позиції фронту та брав активну участь у відстоюванні свободи України та наданні відсічі ворогу.

Виконував бойові завдання з захисту України у складі в/ч А0284.

На жаль, під час виконання бойових завдань 29 листопада 2022 року Іван загинув. Життя воїна обірвалось неподалік Краматорська на Донеччині.

З рідних у загиблого залишились 2 брати та сестра.

нп. Зарічне, Донецька обл, внаслідок вибухових та осколкових поранень
14.06.1990
29.11.2022
Лунів Іван Ігорович
luniv-ivan-ihorovych
Лунів Іван Ігорович
БОЙКО
Роман Ярославович
м. Дрогобич
125 ОБр ТрО - в/ч А7390
солдат
стрілець
2022

Роман Бойко народився в Дрогобичі, у дитячому віці проживав у селі Добрівляни.

Після одруження в 2005 році, Роман разом із дружиною проживав у Дрогобичі та виховував трьох дітей: сина Богдана та дві доньки – Марію та Іванну.

Роман був добрим та веселим чоловіком. Понад усе пишався сім’єю та дуже любив своїх дітей.

В час повномасштабного вторгнення, Роман перебував на роботі за кордоном, однак повернувся додому та добровільно став на захист України, долучившись до лав 125-ї бригади. Виконував бойові завдання на Донецькому напрямку фронту.

Загинув Роман Бойко 20 жовтня 2022 року біля населеного пункту Торське, Краматорського району, Донецької області, під час виконання бойового завдання з захисту Батьківщини.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою «Почесний громадянин Дрогобича».

нп. Торське, Донецька обл, під час виконання службового обов`язку з захисту Батьківщини
07.12.1978
20.10.2022
Бойко Роман Ярославович
boyko-roman-yaroslavovych
Бойко Роман Ярославович
МАРКО
Володимир Васильович
м. Стебник
80 ОДШБр - в/ч А0284
солдат
сапер
2022

Володимир Марко народився та проживав у Стебнику, навчався у Стебницькій ЗОШ №7.

Після Революції Гідності, коли в країні розпочалась антитерористична операції, Володимир долучився до лав добровольців та став на захист територіальної цілісності України. Під час АТО він захищав східні терени України у складі добровольчого батальйону ОУН.

Після повномасштабного вторгнення росії на українські землі, стебничанин з перших днів березня знову добровільно відправився на фронт. Служив сапером у 80-ій Окремій Десантно-штурмовій бригаді.

На жаль, під час виконання бойових завдань на Криворізькому напрямку фронту, воїн отримав несумісні з життям поранення, внаслідок чого в жовтні 2022 року загинув.

У загиблого захисника залишилась мама.

м. Кривий Ріг, внаслідок отриманих поранень під час виконання бойового завдання
04.04.1988
19.10.2022
Марко Володимир Васильович
marko-volodymyr-vasylovych
Марко Володимир Васильович
ГАТАРАНЯК
Олег Євгенович
м. Дрогобич
128 ОГШБр - в/ч А1556
солдат
водій гірсько-штурмового взводу
2022

Захисник України Олег Гатараняк народився у Дрогобичі. З 1987 до 1995 р навчався у Дрогобицькій школі № 5, після закінчення 9 класу вступив у Дрогобицький нафтовий технікум за спеціальністю «Переробка нафти і газу» та здобув кваліфікацію техніка-технолога.

Після закінчення технікуму був призваний на строкову військову службу. Повернувшись зі служби, отримав запрошення на навчання у Дніпропетровський державний хіміко-технологічний університет, де у 2004 році здобув кваліфікацію бакалавра з хімічної технології та інженерії. У 2005 році продовжив навчання в університеті на інженера-технолога за спеціальністю «Хімічна технологія палива і вуглецевих матеріалів». У Дрогобичі працював за різними спеціальностями – у КП «Дрогобичтеплоенерго», певний час – торговим агентом.

У вересні минулого року був призваний на службу. А вже з 1 жовтня дрогобичанин перебував на нульових позиціях, на Херсонському напрямку фронту. Віддано військовій присязі на вірність українському народу, мужньо захищав Україну у складі 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади, в/ч А1556.

Дрогобичанин загинув під час виконання бойового завдання 15 жовтня 2022 року, поблизу населеного пункту П’ятихатки, Херсонської області.

Похований захисник України у Дрогобичі на «Алеї слави».

нп. П'ятихатки, Херсонська обл., під час штурмових дій
10.10.1980
15.10.2022
Гатараняк Олег Євгенович
hataranyak-oleh-yevhenovych
Гатараняк Олег Євгенович
ЛЄБЄДЄВ
Олег Вікторович
м. Дрогобич
4 БрОП НГУ - в/ч 3018
старший солдат
старший кулеметник
2022

Олег Лєбєдєв проживав у Дрогобичі на вулиці Григорія Сковороди, разом з старшою сестрою – Мар’яною, мамою та бабусею.

З раннього дитинства був щирою та доброю дитиною, любив тварин. У дорослому віці часто допомагав волонтерам-зоозахисникам. Завжди був готовий прийти на допомогу друзям, сусідам, рідним.

Олег навчався в ЗОШ №2 з поглибленим вивченням німецької мови. Потім – у Міжрегіональній Академії управління персоналом, де отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста. Також навчався у Дрогобицькому професійному політехнічному ліцеї, де здобув професію верстатника широкого профілю.

Проходив службу у Львівському інституті Сухопутних військ на посаді механіка-водія та у 169-ому навчальному центрі «Десна» імені князя Ярослава Мудрого (в/ч А0665). У 2017-2018 рр проходив службу у 2 спеціальному центрі швидкого реагування ДСНС України.

Був розлучений, мав сина Максима.

Певний час працював в Італії та Польщі. Але з початком повномасштабного вторгнення ворога, він одразу повернувся з-за кордону та, не чекаючи повістки, добровольцем з’явився у військкомат. Бо завжди казав: «я хочу жити у вільній незалежній Україні, а не в російському пригороді».

Олег був закріплений за Закарпатською вч-3115 НГУ, де проходив навчання та підготовку до військових дій. Отримав звання старшого солдата, був старшим кулеметником 2-го відділення 3-го взводу оперативного призначення 1-го батальйону оперативного призначення в/ч 3018 НГУ. При виконанні службових обов’язків виявляв витримку, рішучість, професіоналізм і відданість, зарекомендував себе висококваліфікованим та принциповим солдатом.

12 жовтня 2022 року Олег Лєбєдєв, перебуваючи на бойових позиціях на Бахмутському напрямку фронту, знищив ворожі укриття, але внаслідок ворожого обстрілу у відповідь отримав несумісні з життям поранення.

Смерть Олега стала великою втратою для мами, сина, рідної сестри, двоюрідних сестер, тітки-хресної, племінниць та нареченої..

нп. Іванград, Донецька обл, внаслідок отриманих поранень, під час виконання бойового завдання
17.09.1986
12.10.2022
Лєбєдєв Олег Вікторович
Крилатий
lyebyedyev-oleh-viktorovych
Лєбєдєв Олег Вікторович
УРБАН
Микола Миколайович
м. Дрогобич
115 ОМБр - в/ч А4053
солдат
гранотометник
2022

Микола Урбан народився у місті Стебник. У 1981 році сім’я переїхала до Дрогобича, де проживала впродовж року на вул. Козловського, а потім на вул. Грушевського.

Навчався в СШ № 14, де закінчив 8 класів. У 1994 році Микола вступив у Дрогобицьке професійно-технічне училище № 15, де здобув спеціальність верстатника широкого профілю, токаря та загальну середню освіту.

У 1997 році його призвали на строкову військову службу. Проходив її у місті Ясинувата, Донецької області в складі Національної Гвардії, де був стрільцем, старшим стрільцем, гранатометником, а згодом снайпером та командиром відділення. У 1999 році воїна звільнили у запас.

Після повернення Микола працював на різних будівельних роботах у Дрогобичі, Трускавці та за кордоном (Польща). Був одружений, захоплювався рибальством, любив та вмів неабияк куховарити та сервірувати стіл. Був буде доброю людиною, чуйною та водночас у міру веселою. Поважав та шанував батьків, старших.

З початку повномасштабного вторгнення рф на українські землі, з 6 березня 2022 року, Микола добровільно пішов захищати рідну державу. Пройшов відповідну військову підготовку у м. Черкаси, після чого був зарахований до складу 115-ої бригади ЗСУ. Разом з побратимами долав ворога у Сєвєродонецьку, Лисичанську (звідти вийшли під ворожим артилерійським обстрілом одні із останніх, через «коридор»), Бахмуті… Зовсім недовго перебував з побратимами на ротації у Дніпропетровській області, а потім – знову у бій.

Загинув Герой 9 жовтня 2022 року біля села Ополе, Покровського району. У Миколи залишилась дружина та батьки. Поховали Миколу 21 жовтня у Дрогобичі.

с. Опитне, Донецька обл, під час виконання бойового завдання
27.11.1979
09.10.2022
Урбан Микола Миколайович
urban-mykola-mykolayovych
Урбан Микола Миколайович
ФІНЧУК
Костянтин Григорович
м. Дрогобич
24 ОМБр - в/ч А0998
рядовий
стрілець-помічник гранотометника
2022

Костянтин Фінчук народився та проживав у Дрогобичі. Навчався у ЗОШ №1, з 8-го класу навчався у ЗОШ №5. По закінченні навчання в школі Костянтин пішов працювати на Дрогобицький долотний завод. Працював на різних спеціальностях – спершу учнем токаря, згодом токарем, ковалем, налагоджувальником вищої кваліфікації. Через проблеми з виплатою заробітної плати, вирішив змінити роботу – звільнився з заводу та влаштувався в КП «СМУ» Дрогобицької міської ради.

Був одружений. Виховував з дружиною двох дітей – доньку Анну і сина Георгія. Також мав внучку Яночку.

З 8 червня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Був у складі в/ч А0998, 24 окремої механізованої бригади, 1-шого відділення, 1-ого взводу, 1-шої роти, 1-ого батальйону.

На жаль, вже 12 вересня 2022 року (по документах – 16 вересня), в ході наступальних дій у районі населеного пункту Тернові Поди Миколаївської області – воїн загинув в результаті численних осколкових поранень тіла, отриманих внаслідок вибуху.

Поховати Героя змогли аж 29 квітня 2023 року – на Дрогобицькому кладовищі, що по вулиці П.Орлика.

нп. Тернові Поди, Миколаївська обл., під час артилерійського обстрілу
16.01.1970
16.09.2022
Фінчук Костянтин Григорович
finchuk-kostyantyn-hryhorovych
Фінчук Костянтин Григорович
ГРОМ
Богдан Тимофійович
с. Нагуєвичі
103 ОБр ТрО - в/ч А7079
сержант
старший стрілець
2022

Богдан Гром народився в селі Нагуєвичі. Був п'ятим наймолодшим сином у сім’ї. До 8-го класу навчався в Нагуєвицькій середній школі. Згодом здобув професію електрогазозварювальника у Підбузькому ПТУ. У 1982-1984 рр проходив строкову службу. Працював водієм у колгоспі села Нагуєвичі, їздив на роботу за кордон, але понад усе любив Україну. Останні три роки працював слюсарем-сантехніком у Південному РЕМ ПРАТ «Львівобленерго».

7 березня 2022 року Богдан Гром був мобілізований до лав ЗСУ. Був сержантом 103-ї окремої бригади 67 батальйону, старшим стрільцем стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти в/ч А7079. Брав безпосередню участь у бойових діях та здійсненні заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримання збройної агресії ворога.

Загинув в районі селища Піскунівка, внаслідок артилерійського обстрілу, отримавши несумісні з життям поранення. У захисника залишилась дружина, троє дітей з сім’ями, четверо онуків (правнучка народилася через три місяці після смерті Богдана), два брати.

Рідні запам’ятають його Героєм, воїном, чоловіком, дідусем, патріотом, який віддав своє життя за прекрасне майбутнє України.

Нагороджений медаллю «Почесний громадянин Дрогобицького району» (посмертно).

Донецька обл, внаслідок артилерійського обстрілу
06.07.1964
13.09.2022
Гром Богдан Тимофійович
hrom-bohdan-tymofiyovych
Гром Богдан Тимофійович
ВАЛЬКОВ
Андрій Олександрович
м. Дрогобич
110 ОМБр - в/ч А4007
старший лейтенант медичної служби
посада невідома
2022

Андрій Вальков народився в селі Куянівка на Сумщині. З листопада 1975 року до 1994 року проживав з батьками та сестрою Тетяною в місті Суми, де закінчив медичне училище. Вступив до Луганського університету, де здобув спеціальність «Лікувальна справа».

У 2000 році був зарахований слухачем «Української військово-медичної академії в Києві. По завершенні навчання був призначений лікарем санітарно-гігієнічного відділення 21 санітарного епідеміологічного загону у Запоріжжі. В кінці 2004 року був звільнений в запас за станом здоров’я.

З 2004 по 2020 рік працював в Києві в медичних та фармакологічних установах. З 2020 р до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, Андрій працював у Варшаві, однак повернувся в Україну та вже з 10 березня 2022 року приступив до несення військової служби у складі в/ч А4007 в Черкаській області.

З 27 березня 2022 року виконував бойові завдання з захисту України та забезпечення національної безпеки в Авдіївці, Донецької області. У серпні 2022 року за станом здоров’я був направлений на проходження лікування до Києва. Життя воїна обірвалось 11 вересня 2022 року, внаслідок хвороби серця.

госпіталь у м. Київ, внаслідок підірваного на війні здоров'я
10.08.1975
11.09.2022
Вальков Андрій Олександрович
valkov-andriy-oleksandrovych
Вальков Андрій Олександрович
ПРЕДЕУС
Ігор Анатолійович
м. Дрогобич
5 ОШБр - в/ч А4010
солдат
стрілець - снайпер штурмового відділення
2022

Ігор Предеус народився у с. Новоселівка, Оріхівського району, Запорізької області. Закінчив Комсомольську середню школу Гуляйпільського р-ну, Запорізької області. Вступив до Бердянського Державного університету на фізико-математичний факультет.

У 2007 році Ігор вперше став батьком синочка Богдана, а у 2012 році народилась донька Евеліна.

Рішення стати на захист України Ігор прийняв ще у 2014 році. Патріотично вмотивований, вишколений, цілеспрямований, він дуже боляче сприймав зневагу до рідної мови та віри. Ігор дуже любив свій рідний край, свої степи, гори, Україну!

Мріяв після закінчення війни купити вантажівку «MАN» та спільно з братом та сином створити свій бізнес. Також після війни Ігор мріяв повести рідних в похід та показати їм красу українських гір. На жаль, 29 серпня 2022 року зв’язок з воїном обірвався. Він зник безвісти у нп. Озиринівка Донецької області, після чого були тривалі пошуки та з’ясування інформації. Повернути захисника вдалось нескоро, – закатовані останки Героя повернули під час обміну тілами загиблих захисників «Азовсталі». Після цього були тривалі ДНК-експертизи, після яких батьки загиблого змогли нарешті поховати сина, аби його душа знайшла вічний спокій.

З рідних у Героя залишились мама, батько, брат та син з донькою. Рідні, друзі, побратими, вчителі назавжди запам’ятають його щирим, чесним та справедливим чоловіком, який не скорився перед ворогом. Пройшовши пекло ворожого полону, він загинув смертю хороброго, незламного Героя.

закатований у полоні
06.06.1985
01.09.2022
Предеус Ігор Анатолійович
predeus-ihor-anatoliyovych
Предеус Ігор Анатолійович
КРАВЧИШИН
Андрій Іванович
м. Стебник
24 ОМБр - в/ч А0998
старший солдат
старший навідник артилерійського взводу
2022

Андрій Кравчишин народився в Стебнику. Навчався у ЗОШ №6, згодом – у ЗОШ №18. Після 9-го класу вступив до Львівського коледжу механічної обробки деревини. Займався спортом. По завершенні коледжу Андрій вступив на строкову службу – у десантні війська.

У 1999 році одружився. Був люблячим, добрим чоловіком та батьком для двох синів – Дмитра та Дениса. Вчив дітей любити Бога, ближніх та Україну.

Андрій став на захист України від ворога ще у 2014 році. Був артилеристом, брав участь у бойових діях на території Луганської та Донецької областей в складі 24-ї бригади та дивом повернувся живий.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, Андрій взяв бронежилет, каску, зібрав рюкзак та знову долучився до рідної 24-ї бригади. Він сказав: «Треба йти захищати Україну. Я вже щось бачив у цьому житті, щось вмію краще, ніж діти 18-20 років». Виконував бойові завдання з захисту України на території Донецької, Луганської областей (Соледар, Попасна та ін).

24 липня Андрій приїхав додому в коротку відпустку на 5 днів, ніби попрощатися. Він був морально готовий до того, що може загинути. А вже 24 серпня 2022 року ворожа ракета Іскандер забрала його життя назавжди…

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) та відзнакою «Почесний громадянин Дрогобицького району» (посмертно).

нп. Чаплине, Дніпропетровської обл, внаслідок ракетного удару
28.05.1976
24.08.2022
Кравчишин Андрій Іванович
kravchyshyn-andriy-ivanovych
Кравчишин Андрій Іванович
СЕРГІЄНКО
Руслан Уланбатирович
м. Дрогобич
503 ОБМП - в/ч А1275
молодший сержант
кулеметник
2022

Руслан Сергієнко народився 25 жовтня 1980 року в Кабардино-Балкарії. Ще в дитячому віці він з матір’ю переїхав в Україну. Проживав на Донеччині в місті Миколаївка.

У віці 18 років Руслан пішов проходити строкову службу в місто Десна Чернігівської області. В довоєнний час працював в місті Маріуполь на «Азовсталі» газозварювальником.

24 лютого 2022 року він пішов добровольцем на війну. Захищав Україну в складі 503-го батальйону морської піхоти, де був молодшим сержантом. Побратими знали його за позивним «Монгол».

Руслан загинув героїчною смертю – 24 серпня 2022 року, під час захисту Батьківщини поблизу селища Піски, Покровського району, Донецької області. Виявивши стійкість і мужність у протистоянні ворогу.

с. Піски, Донецька обл, внаслідок вибухових та осколкових поранень
25.10.1980
24.08.2022
Сергієнко Руслан Уланбатирович
Монгол
serhiyenko-ruslan-ulanbatyrovych
Сергієнко Руслан Уланбатирович
ВИКРИКАЧ
Володимир Степанович
с. Добрівляни
110 ОМБр - в/ч А4007
солдат
гранотометник
2022

Володимир Викрикач народився 4 лютого 1965 року у м. Нитва (Сибір), куди його батьки були вивезені ще малими.

Після повернення в Україну, Володимир проживав з батьками в селі Добрівляни, Дрогобицького району. У 1972 році Володимир пішов до першого класу. Воїн добре навчався, а після закінчення школи вступив у професійно-технічне училище.

У 1993 році Володимир одружився, у 1994 році в сім’ї народилась донька Роксолана, в 1996 році– син Назарій, а в 2011 році – двійнята Софія та Марко. Щоб утримувати велику родину Володимир часто їздив за кордон на роботу. Звістка про початок війни застала його у Литві, тож він повернувся додому та став на захист Батьківщини від ворога.

Володимир загинув 7 серпня 2022 року, виконуючи бойове завдання з захисту України, під час артилерійського обстрілу неподалік Авдіївки.

У загиблого захисника залишилась мати, дружина та четверо дітей, двоє з них – неповнолітні.

нп. Авдіївка, Донецька обл, внаслідок артилерійського обстрілу
04.02.1965
07.08.2022
Викрикач Володимир Степанович
Хотабич
vykrykach-volodymyr-stepanovych
Викрикач Володимир Степанович
ІЛЬЧИШИН
Ігор Петрович
м. Дрогобич
80 ОДШБр - в/ч А0284
молодший сержант
номер обслуги гранатометного відділення
2022

Ігор Ільчишин народився та проживав у Дрогобичі. Навчався у школі №17, згодом у Вищому професійному училищі №19 на столяра. Мав хобі – вмів гарно малювати.

На роботу Ігор їздив за кордон. Однак з початком повномасштабного вторгнення без жодних сумнівів вирушив захищати Україну.

Служив у 80-тій окремій десантно-штурмовій бригаді, брав участь у визволенні Соледару, був на бойових завданнях біля Бахмута, в с. Богородичне Краматорського району та в інших гарячих точках, про які навіть не розказував рідним.

Герой загинув 4 серпня 2022 року, під час виконання бойового завдання з захисту України від ворога. У горі залишилась донька, батько та сестри.

Ігор був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) та удостоєний звання «Почесний громадянин Дрогобицького району».

Похований в селі Довге, Меденицької СТГ, Дрогобицького району.

нп. Соледар, Донецька обл, внаслідок артилерійського обстрілу
04.11.1978
04.08.2022
Ільчишин Ігор Петрович
Гамі
ilchyshyn-ihor-petrovych
Ільчишин Ігор Петрович
ДІДУХ
Василь Севастянович
м. Дрогобич
24 ОМБр - в/ч А0998
солдат
номер обслуги гранотометного відділення взводу вогневої підтримки
2022

Василь Дідух народився у Дрогобичі. У 1992 році він пішов до школи, по закінченні якої вступив у кооперативний коледж економіки і права, де здобув професію «кухара четвертого розряду». У шкільні та студентські роки займався плаванням, боксом, футболом. Працював у будівельній сфері.

У 2010 році Василь одружився. Проживав з сім’єю у селі Модричі. У сім’ї народилось двоє синів – Руслан та Денис.

Певний період Василь їздив на роботу за кордон. А у травні 2021 року підписав контракт з ЗСУ. Служив у 24 ОМБр в/ч А0998. Був гранатометником 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону, знаний за позивним «Цар».

3 вересня 2021 року перебував у зоні ООС. У квітні 2022 року в Луганській області, під час виконання бойового завдання, отримав осколкове поранення, після якого проходив реабілітацію. Життя воїна обірвалось у шпиталі 31 липня 2022 року. Поховали захисника на кладовищі по вулиці Пилипа Орлика у Дрогобичі.

госпіталь м. Львів, внаслідок отриманих бойових поранень
28.07.1986
31.07.2022
Дідух Василь Севастянович
Цар
didukh-vasyl-sevastyanovych
Дідух Василь Севастянович
КЕРЕЛЮС
Іван Зеновійович
м. Стебник
129 ОРБ - в/ч А4221
солдат
радіотелефоніст стрілецького взводу
2022

Іван Керелюс народився в сім’ї інженера та бухгалтера. У перший клас пішов у школу №7 м. Стебник. Зростав послушним і здібним хлопчиком. Великий вплив на виховання Івана відіграв його дідусь Керелюс Іван Григорович, який був педагогом, директором школи. Він привив хлопчику любов до історії, до рідної землі.

Після закінчення школи Іван вступив до Дрогобицького державного педагогічного університету на факультет історії та психології. Він дуже любив історію України, працював в архівах.

На час повномасштабного вторгнення росії на українські землі, Іван перебував за кордоном. Однак любов до рідної землі в нього була настільки сильною, що він повернувся з-за кордону та став на захист України.

Іван завжди говорив «люба перемога приходить через жертви». Сам він теж сповна віддав цю жертву – віддавши за рідну країну своє життя. Загинув Іван на Херсонщині, мужньо захищаючи Україну від ворога.

смт. Високопілля, Херсонська обл, під час виконання бойового завдання
23.02.1978
21.07.2022
Керелюс Іван Зеновійович
Монах
kerelyus-ivan-zenoviyovych
Керелюс Іван Зеновійович
ДЯКІВ
Олег Юрійович
м. Дрогобич
80 ОДШБр - в/ч А0284
солдат
гранатометник
2022

Олег Дяків народився у Дрогобичі. Вихований у національно-патріотичному дусі, він назавжди закарбував у своєму світогляді найважливішу мораль національної свідомості – любов до рідної землі.

Олег закінчив Дрогобицьку спеціалізовану школу №2 з поглибленим вивченням німецької мови. У шкільні роки за ним закріпилось прізвисько «Смайлик», бо він завжди був щирим і усміхненим.

Після закінчення школи Олег вступив у Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка на історичний факультет та здобув фах учителя історії та правознавства. Його захоплювала історія України, він цікавився зброєю, тому на війні був корисним та вміло робив свою справу. Був мужнім, ініціативним, відповідальним – саме такими словами згадують Олега його одногрупники.

У 2014 році Олег їздив на Майдан разом з друзями. Згодом працював у Чехії на австрійському підприємстві «SemperFlex». Коли почалось повномасштабне вторгнення, Олег повернувся в Україну та добровольцем долучився до Територіальної оборони ЗСУ. Пройшов необхідний вишкіл та зробив все, щоб поїхати у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади на захист Батьківщини. Олег був воїном від Бога, відкритим до спілкування та чесним із собою. На війні він зрозумів, що його покликання – бути військовим.

Брав участь у виконанні бойових завдань у Лисичанську, Сєвєродонецьку, Бахмуті, Слов'янську. Загинув 19 липня 2022 року поблизу села Спірне на Бахмутському напрямку.

Нагороджений орденом «За мужність III ступеня» (посмертно) - указом Президента України 585/2022 від 17.08.2022.

нп. Спірне, Донецька обл, внаслідок вибухових та осколкових поранень
18.07.1995
19.07.2022
Дяків Олег Юрійович
dyakiv-oleh-yuriyovych
Дяків Олег Юрійович
АНТОНИК
Петро Миколайович
с. Рихтичі
80 ОДШБр - в/ч А0284
молодший сержант
командир десантно-штурмового відділення
2022

Петро Антоник народився в селі Березовка, Окніцького району (Молдова). Згодом сім’я переїхала до України та оселилась в селі Рихтичі Дрогобицького району, звідки родом батько Петра.

Петро навчався у Рихтицькій СЗШ І-ІІІ ст, потім у Дрогобицькій гімназії ім. Богдана Лепкого. Вищу освіту здобув у МАУП.

У 2010 році пройшов строкову військову службу – у в/ч А0704 (м. Васильків), згодом у в/ч А2847 (м. Стрий). Отримав звання молодшого сержанта.

У 2015-2016 роках Петро брав безпосередню участь в АТО в Донецькій та Луганській областях.

У 2016 році одружився. Разом з дружиною виховували доньку Роксолану. Працював у різних сферах: торгівля, будівництво, логістика.

З початком повномасштабного вторгнення, в лютому 2022 року Петро знову став на захист України – у складі 80-ї ОДШБ.

Загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Богородичне, Краматорського р-ну, Донецької обл.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), а також відзнакою «Почесний громадянин Дрогобицького району» (посмертно).

нп. Богородичне, Донецька обл, внаслідок вибухових та осколкових поранень
01.10.1989
07.07.2022
Антоник Петро Миколайович
Апостол
antonyk-petro-mykolayovych
Антоник Петро Миколайович
ЗДЕНДЯК
Михайло Павлович
м. Дрогобич
80 ОДШБр - в/ч А0284
солдат
водій - санітар відділення управління
2022

Захисник України Михайло Здендяк народився та проживав у Дрогобичі.

Навчався у ЗОШ №17 міста Дрогобич, потім у Стрийському училищі на помічника машиніста.

Проходив військову службу у Вінниці.

З початком повномасштабного вторгнення Михайло добровольцем відправився на війну захищати Україну від ворога.

Захисник пройшов гарячі точки фронту. На жаль, 29 червня 2022 року, під час виконання бойового завдання під Бахмутом, Михайло загинув.

Воїна Михайла Здендяка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня і присвоєно відзнаку «Почесного громадянина Дрогобицького району».

нп. Сіверськ, Донецька обл, внаслідок вибухових та осколкових поранень
29.11.1972
29.06.2022
Здендяк Михайло Павлович
zdendyak-mykhaylo-pavlovych
Здендяк Михайло Павлович
ТАРАПАЦЬКИЙ
Петро Йосифович
м. Дрогобич
103 ОБр ТрО - в/ч А7079
сержант
головний сержант взводу
2022

Петро Тарапацький народився та проживав у Дрогобичі. Закінчив Дрогобицьку ЗОШ №2. Вступив до Стебницького ПТУ №30, де здобув спеціальність електромонтера по обслуговуванню електрообладнання. Працював за різними спеціальностями. Служив у Дрогобицькій в/ч А1108, згодом – стрільцем у в/ч Д-0090.

Петро з 2015 року захищав Україну в зоні АТО, у складі в/ч м. Миколаїв. Пройшов гарячі точки фронту в Маріуполі, Херсоні, Луганську, Авдіївці, Криму. Неодноразово був поранений.

У 2016 році воїна нагородили за відмінні показники під час проведення тактичних навчань «Південний вітер 2016». У 2017 році нагороджений грамотою командира та медалями за відмінну службу.

Воїн загинув, отримавши поранення під час виконання бойового завдання в селі Пискунівка Слов'янського району Донецької області.

Він був єдиним сином у матері. Сиротами залишились троє дітей.

Похований воїн у селі Солець неподалік рідного дому, як того побажала мати.

Петру присвоєно відзнаку «Почесний громадянин Дрогобицького району» (посмертно).

с.Пискунівка, Донецька обл, під час виконання бойового завдання
01.09.1969
27.06.2022
Тарапацький Петро Йосифович
Старий
tarapatskyy-petro-yosyfovych
Тарапацький Петро Йосифович
ФЛЯК
Андрій Григорович
м. Стебник
24 ОМБр - в/ч А0998
рядовий
головний сержант взводу
2022

Андрій Фляк народився у Львові, однак ще в трирічному віці він переїхав з сім’єю до Стебника. Навчався у ЗОШ №7, закінчив Дрогобицьке професійно-технічне училище №15 за спеціальністю наладчика верстатів. По завершенні навчання був призваний на військову службу. Працював у м. Трускавці та за кордоном.

З початком повномасштабної війни у березні 2022 року Андрій мобілізувався та став на захист України. У складі 24-ї бригади ЗСУ брав участь у воєнних діях на території Донецької та Луганської областей. Побратими поважали та любили його за надійність та відважність.

Андрій був стрільцем-зенітником 1 зенітно-ракетного взводу 3 батареї та мужньо захищав Україну від ворога.

Загинув внаслідок артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Новоіванівка Луганської області. Похований на кладовищі у м. Стебнику.

З рідних у Героя залишились дружина, двоє синів, батьки, брат з сім'єю. Рідні та близькі пам'ятатимуть Андрія добрим, справедливим, працьовитим, справжнім громадянином, що незадумуючись став на захист України!

Нагороджений Андрій орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Воїну присвоєно статус Почесного громадянина Дрогобицького району (посмертно).

нп. Новоіванівка, внаслідок артилерійського обстрілу
14.12.1976
21.06.2022
Фляк Андрій Григорович
flyak-andriy-hryhorovych
Фляк Андрій Григорович
ГРЕХ
Руслан Григорович
с. Снятинка
115 ОМБр - в/ч А4053
сержант
водій - електрик польового вузла звязку
2022

Руслан Грех народився в селі Нагуєвичі Дрогобицького району, однак ще в дитячому віці переїхав з родиною до Дрогобича. Навчався в ЗОШ №16 та в ПТУ №15.

Після навчання працював у Депо – водієм. У 1991 році одружився, після одруження проживав у селі Снятинка, де разом із дружиною виховав двох дітей, а згодом і онуків.

Коли у 2014 році почалась війна, Руслан одразу добровольцем вирушив на захист Вітчизни. Служив артилеристом у 27-ій Сумській артилерійській бригаді.

У 2015 році захисник отримав посвідчення УБД, численні грамоти, подяки та продовжив участь в АТО до 2016 року. У 2017 році Руслан знову став на захист України вже у складі 24-ї бригади, як розвідник. Він весь час до 2018 року з побратимами перебував у Донецькій та Луганській областях, знаючи цю місцевість як свої п’ять пальців.

З початком повномасштабної війни Руслан знову став на захист України. Служив розвідником у Житомирській 115-ій бригаді на Луганщині, пройшовши гарячі точки фронту – Лиман, Соледар, Сєверодонецьк, Лисичанськ. Побратими знали його за позивним «генерал».

Загинув Руслан в Лисичанську Луганської області, разом з трьома побратимами, виконуючи бойове завдання з захисту України.

м.Лисичанськ, Луганська обл, внаслідок артилерійського обстрілу
01.06.1970
11.06.2022
Грех Руслан Григорович
генерал
hrekh-ruslan-hryhorovych
Грех Руслан Григорович
НІМЧАК
Володимир Васильович
м. Дрогобич
63 ОМБр - в/ч А3719
солдат
стрілець-помічник гранотометника
2022

Володимир Німчак народився у Дрогобичі. До шкільного віку проживав у селі Воля Якубова з дідусем Андрієм та бабусею Анною, згодом – у Дрогобичі.

Навчався у Дрогобицькій СШ № 14 до 9 класу, згодом – у Дрогобицькому ПТУ № 15, де отримав фах електрогазозварника. Після навчання був призваний на строкову військову службу. Після служби працював, одружився, у шлюбі народилась донька Анна (2001 р.н.).

Після повномасштабного вторгнення росії в Україну, Володимир виконав свій громадянський обов’язок та ще 25 лютого 2022 року добровольцем став на захист України.

З перших днів служби був направлений у 63 бригаду на кордон з Білоруссю, де виконував бойові завдання з мінування. Згодом брав участь у боях на сході України, в Харківській та Миколаївській областях, де після ворожого мінометного обстрілу отримав серйозні поранення.

Після евакуації з поля бою 22 травня 2022 року життя воїна обірвалось, внаслідок гострої серцево-судинної недостатності, під час виконання обов'язків військової служби.

Похований Володимир на кладовищі у с. Воля Якубова, Дрогобицького району. Йому присвоєно відзнаку «Почесний громадянин Дрогобицького району» (посмертно).

нп. Благодатне, Вітовський р-н, Миколаївська обл., внаслідок отримання серйозних поранень під час мінометного обстрілу
10.02.1980
22.05.2022
Німчак Володимир Васильович
nimchak-volodymyr-vasylovych
Німчак Володимир Васильович
ПЕТРИЛЯК
Василь Ярославович
м. Дрогобич
66 ОМБр - в/ч А7014
рядовий
головний сержант самохідно-артилерійської батареї
2022

Василь Петриляк народився та проживав у Дрогобичі. Був третьою, наймолодшою дитиною у сім’ї Любомири та Ярослава Петриляків. Навчався у ЗОШ №17. Згодом закінчив Дрогобицький коледж нафти і газу та Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу (заочно).

Був одружений. Разом з дружиною Оксаною виховував двох діток Анастасію та Дмитра. Працював помічником бурильника у Шебелинському відділенні бурових робіт БУ «Укрбургаз».

1 квітня 2022 року Василь був мобілізований до лав Збройних Сил України. Службу проходив у смт. Десна, Чернігівській області. Був головним сержантом самохідно-артилерійської батареї в/ч А7014.

Загинув Василь 17 травня 2022 року під час авіаудару по смт. Десна. Там було створено пам’ятний меморіал, присвячений усім тим захисникам, яких не знайшли…

Василя посмертно нагородили нагрудним знаком «66 окрема механізована бригада сухопутних військ», та присвоїли відзнаку «Почесний громадянин Дрогобицького району» (посмертно).

нп. Десна, внаслідок ракетного обстрілу
11.02.1984
17.05.2022
Петриляк Василь Ярославович
petrylyak-vasyl-yaroslavovych
Петриляк Василь Ярославович
ШМАКОВ
Олег Іванович
м. Стебник
24 ОМБр - в/ч А0998
солдат
стрілець - помічник гранатометника
2022

Олег Шмаков народився у Стебнику. Навчався у Стебницькому ліцеї №7. Закінчив Стебницький професійний ліцей за спеціальністю «кухар-кондитер».

У 2014 році був учасником Революції Гідності в Києві. У 2016 році на День незалежності брав участь у параді, за що отримав медаль «Учасника військового параду».

Впродовж 2016-2018 років служив у 80-ій окремій десантно-штурмовій бригаді. У 2022 році знову став на захист України від ворога у складі 24-ої окремої механізованої бригади ім. короля Данила Галицького. Побратими знали його за позивним «Борода».

Загинув Олег в районі населеного пункту Золоте, під час бойового зіткнення та масованого артилерійського обстрілу.

Нагороджений грамотою «За патріотизм і героїзм проявлені під час «Революції Гідності» на Київському Майдані» у 2014 році.

Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) та відзнакою «Почесний громадянин Дрогобицького району» (посмертно).

нп. Золоте, внаслідок бойового зіткнення та масованого артилерійського обстрілу
10.06.1996
12.05.2022
Шмаков Олег Іванович
Борода
shmakov-oleh-ivanovych
Шмаков Олег Іванович
КОВАЛЬ
Тарас Григорович
с. Раневичі
24 ОМБр - в/ч А0998
старший солдат
заступник командира бойової машини - навідник-оператор
2022

Тарас Коваль народився в смт. Меденичі Дрогобицького району. До 2002 року проживав у Дрогобичі. Навчався в ЗОШ №16 м. Дрогобич, далі в ПТУ №19.

У 2004-2005 роках проходив строкову службу в ЗСУ в Донецьку. Після проходження служби навчався в «Інституті підприємництва та передових технологій» у національному університеті «Львівська політехніка».

По завершенні навчання працював на кількох приватних підприємствах. Останнім місцем праці була фірма «Етномодерн».

У 2014-2015 роках Тарас був учасником АТО, захищав східні терени України.

З 24 лютого 2022 року знову став на захист України, в складі 24-ї окремої механізованої бригади ім. Короля Данила. Ніс службу на Луганщині.

Захисник загинув 9 травня 2022 року в районі населеного пункту Золоте-Оріхове Луганської області, під час бойового зіткнення, внаслідок мінометного ураження.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

нп. Золоте-Оріхове, Луганська обл, під час бойового зіткнення
04.09.1986
09.05.2022
Коваль Тарас Григорович
koval-taras-hryhorovych
Коваль Тарас Григорович
ЛАВДИР
Юрій Онуфрійович
м. Дрогобич
80 ОДШБр - в/ч А0284
солдат
гранатометник
2022

Захисник України Юрій Лавдир народився у Дрогобичі. Закінчив ЗОШ №3, навчався у СПТУ №15 Дрогобича.

Працював електромонтером та електриком на підприємствах Дрогобича, а з 2000-х років – в охоронних службах Києва.

З вересня 2014 року по вересень 2015 року брав участь в АТО. Був гранатометником у складі 8 аеромобільно-десантної роти 3 аеромобільного десантного батальйону військової частини А-0024 (79 окрема десантно-штурмова бригада).

По завершенню служби працював в організації гуманітарного розмінування HАLO TRАST демінером (в Краматорську).

З 1 березня 2022 року був гранатометником 3 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 3 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону військової частини А0284 (80 окрема десантно-штурмова бригада). Загинув у боях під Святогірськом Краматорського району.

У воїна залишилась дружина та двоє дітей.

Друзі відзначали його прямоту, те, що він ніколи не кривив душею і не давав нещирих порад. Для сім’ї він назавжди залишиться тим, на кого можна було покластись. Він був опорою у мінливому світі для тих небагатьох, кого любив, і які любили його.

Не любив публічності та мав тверді життєві переконання – не можна залишатися осторонь, коли Батьківщина в небезпеці, не можна не дбати про сім’ю та не можна зраджувати друзів.

нп. Святогірськ, Донецька обл, внаслідок бойового зіткнення
02.05.1975
01.05.2022
Лавдир Юрій Онуфрійович
lavdyr-yuriy-onufriyovych
Лавдир Юрій Онуфрійович
МИХАЦЬ
Тарас Ярославович
с. Дережичі
24 ОМБр - в/ч А0998
молодший сержант
номер обслуги мінометного взводу
2022

Захисник України Тарас Михаць народився в селі Дережичі Дрогобицького району Львівської області. Був старшим сином у сім’ї.

Початкову освіту здобув у Дережицькій школі. Професійно-технічну освіту здобув у Дрогобицькому ВПУ №19. У жовтні 1988 року був призваний на службу в армію, де отримав звання молодшого сержанта. В серпні 1997 року одружився. Спільно з дружиною виховував двох дочок – Оксану та Марію.

Працював у Бориславському BАT «ГАЛЛАК», у відділенні Львівгазу в місті Борислав. Останні роки працював в супермаркеті SPАR в Бориславі.

3 березня 2022 року Тарас отримав повістку про призов на службу та без вагань пішов у військкомат, звідки мобілізувався до військової частини А-0998 в Яворів.

Вже 13 березня 2022 року воїн відправився на фронт у складі 3 механізованого батальйону, 24 бригади імені короля Данила захищати суверенітет та незалежність своєї Батьківщини від навали російських окупантів.

21 квітня 2022 року в день його уродин, сім'я отримала жахливу звістку – сповіщення про те, що 19 квітня 2022 року, під час виконання бойового завдання, Тарас отримав поранення несумісне з життям та загинув поблизу с. Новозванівка, Попаснянського р-ну, Луганської обл.

Для близьких та рідних Тарас назавжди залишиться Героєм України, душа якого полинула до Бога молитися і просити перемоги та миру на рідній землі. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» 3 ступеня, медаллю «Почесний громадянин Дрогобицького району та нагрудним знаком "Хрест хоробрих" посмертно.

нп. Новозванівка, під час бойового зіткнення та масованого артилерійського обстрілу
21.04.1970
19.04.2022
Михаць Тарас Ярославович
mykhats-taras-yaroslavovych
Михаць Тарас Ярославович
ДАЦКО
Іван Володимирович
м. Дрогобич
БОП ім. Кульчицького НГУ
молодший лейтенант
командир взводу
2022

Іван Дацко народився та більшу частину життя проживав у Львові. Навчався у львівському ліцеї №93, згодом – у вищому професійному училищі №27. Також здобув ступінь бакалавра за спеціальністю «право» у Міжрегіональній академії управління персоналом. Іван брав активну участь у ключових для України подіях – Помаранчевій революції та Революції Гідності.

З березня 2014 року вступив до лав першого резервного добровольчого батальйону Національної гвардії України, під керівництвом генерала Кульчицького. З 2016 року Іван працював на посаді заступника генерального директора у КП «Дрогобицький ринок». З 2017 року очолив КП «Муніципальна варта» на посаді заступника директора. У 2018 році повернувся на службу в рідний батальйон імені генерала Кульчицького. Повномасштабне вторгнення ворога зустрів у Києві, очолюючи групу швидкого реагування. Стояв з побратимами на обороні м. Гостомель , Горенка , Ірпінь . На посаді командира взводу в квітні 2022 року виїхав на схід України. Свій останній бій провів у с. Лозове Донецької області. Життя воїна обірвалось в бою. Він став ангелом охоронцем для дружини, доньки, сина та батьків. Нагороджений багатьма відомчими нагородами. У 2019 та 2020 році був нагороджений відзнакою НГУ «За доблесну службу».

У 2021 році відзначений грамотою «Верховної ради України». Посмертно нагороджений орденом «За мужність».

с. Лозове, Донецька обл.
19.08.1983
17.04.2022
Дацко Іван Володимирович
datsko-ivan-volodymyrovych
Дацко Іван Володимирович
ЗМІНЧАК
Роман Іванович
с. Почаєвичі
90 ОАеМБ - в/ч 0641
головний сержант
головний сержант взводу
2022

Захисник України Роман Змінчак народився в селі Тухолька Сколівського району Львівської області. Був п’ятою, наймолодшою дитиною у сім’ї.

Навчався в Тухольській загальноосвітній школі (1-8 класи) та в музичній школі, грав на скрипці. Закінчив Дрогобицький механічний технікум, Харківський державний політехнічний університет. Строкову службу проходив у Німеччині.

У 1992 році одружився. Мав двох доньок – Ірину та Марту-Розалію.

Працював на Дрогобицькому нафтопереробному заводі «Галичина». Був активним учасником Революції Гідності.

У квітні 2015 року був мобілізований до лав Збройних Сил України, де брав участь в антитерористичній операції на сході України. Мав поранення, контузію.

27 лютого 2022 року Роман знову повернувся до лав ЗСУ та поїхав на схід. Був головним сержантом 90 окремого аеромобільного батальйону в/ч А0641.

Загинув 16 квітня 2022 року під час захисту України від ворога в районі населеного пункту Богородичне Донецької області.

Рідні та близькі назавжди запам’ятають його талановитим та добрим чоловіком з «золотими руками».

нп. Богородниче, Донецька обл, внаслідок вибухового поранення
28.06.1969
16.04.2022
Змінчак Роман Іванович
zminchak-roman-ivanovych
Змінчак Роман Іванович
СІКСОЙ
Руслан Олександрович
м. Дрогобич
БОП ім. Кульчицького НГУ
старший сержант
головний сержант взводу
2022

Сіксой Руслан народився в смт. Березівка на Харківщині. Закінчив Березівську СЗШ І-ІІІ ступенів. В 2011 році вступив на службу у в/ч А0231 м. Бровари. З перших днів був учасником Революції Гідності. У березні 2014 року був зарахований до лав 1 БАТ НГУ, військової частини 3066, де служив до останніх днів.

Знаний за позивним «Ультрас», Руслан був головним сержантом 2 взводу розвідки роти спеціального призначення, батальйону оперативного призначення імені генерал-майора Сергія Кульчицького 27 Печерської бригади Національної Гвардії України.

З 2017 року Руслан проживав у Дрогобичі.

Загинув 13 квітня 2022 року в районі н.п. Дружелюбівка, Харківської області. під час виконання службово-бойових завдань з захисту України.

Нагороджений відзнаками: повний кавалер ордена «За мужність», зірка «За мужність», медаль «За оборону гори Карачун», медаль «За жертовність і любов до України» та багато інших відзнак.

поблизу нп. Дружелюбівка, Харківська обл, під час виконання бойових завдань з захисту України
20.04.1992
13.04.2022
Сіксой Руслан Олександрович
Ультрас
siksoy-ruslan-oleksandrovych
Сіксой Руслан Олександрович
ПУРІЙ
Роман Миколайович
с. Снятинка
24 ОМБр - в/ч А0998
рядовий
номер обслуги механізованого відділення
2022

Роман Пурій народився в селі Грушів, Дрогобицького району. Навчався у Грушівській СЗШ, яку успішно закінчив у 2005 році. Після закінчення школи вступив у Дрогобицький інститут управління, але на 2 курсі забрав документи з вишу.

З квітня 2006 року проходив строкову військову службу у м. Богодухів у в/ч А2374. Прийняв військову присягу, отримав військове звання рядовий на посаді «оператор радіолокаційних станцій».

Після демобілізації працював на будівництвах, а згодом поїхав у Польщу на роботу. Після повернення додому виготовляв пам’ятники з граніту. У 2012 році Роман одружився та змінив роботу – встановлював камери відеоспостереження та сигналізації. Коли в сім’ї народився син Степанко, Роман був дуже щасливим батьком. Згодом народилась донька Анастасія, яку він дуже любив та називав «маленькою принцесою».

Роман доглядав за бабусею та дідусем, яких він дуже сильно любив. Але коли почалось повномасштабне вторгнення, з березня 2022 року він не роздумуючи став на захист своєї Батьківщини та сім’ї. Пройшов навчання у Яворові, а вже з 16 березня 2023 року Роман був направлений у 8 роту 3 механізованого батальйону 24 бригади. Брав участь у боях у гарячих точках Донецької та Луганської області. Остання розмова з дружиною та рідними була 6 квітня 2022 року. Загинув воїн 13 квітня 2022 року у місті Попасна, Луганської області, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

нп. Новоолександрівка, під час артилерійських обстрілів
18.02.1988
13.04.2022
Пурій Роман Миколайович
puriy-roman-mykolayovych
Пурій Роман Миколайович
СТЕЦИШИН
Олег Любомирович
м. Дрогобич
24 ОМБр - в/ч А0998
солдат
водій - кранівник
2022

Дрогобичанин Олег Стецишин стояв на захисті рідної країни ще з 2016 року. Воїн пройшов гарячі точки фронту на сході України в зоні АТО. Був контрактником Збройних Сил України.

Відтак, як тільки розпочалось повномасштабне вторгнення росії на українські землі, він знову повернувся на передову.

Олег перебував на передових позиціях фронту на Луганщині. На жаль, під час чергування на посту неподалік Попасної, на Луганщині, захисник потрапив під танковий обстріл, внаслідок чого загинув.

18 квітня рідне місто зустріло траурний конвой з тілом полеглого захисника та провело його в останню путь.

м. Попасна Луганська обл, внаслідок танкового обстрілу
31.03.1984
12.04.2022
Стецишин Олег Любомирович
stetsyshyn-oleh-lyubomyrovych
Стецишин Олег Любомирович
ШТУРИПІТА
Олег Русланович
м. Дрогобич
28 ОМБр - в/ч А0666
лейтенант
заступник командира механізованої роти з морально - психологічного забезпечення
2022

Захисник України Олег Штурипіта народився у Дрогобичі. У 2014 році закінчив Опарівську гімназію, в цьому ж році вступив у Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут. У 2017 році по закінченні ліцею вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У 2021 році закінчив академію і був скерований на проходження служби. В цьому ж році у складі свого підрозділу був направлений в зону бойових дій.

Захищав Україну у складі в/ч А0667. Був заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення.

Загинув Олег 30 березня 2022 року поблизу населеного пункту Олександрівка Херсонської області. Але тривалий час його вважали зниклим безвісти. 6 жовтня 2023 року Дрогобиччина зустріла Героя, щоб провести у останню путь.

З рідних у Олега залишились батько, дві бабусі, дідусь.

нп. Олександрівка, Херсонська область, під час виконання бойового завдання
23.12.1998
30.03.2022
Штурипіта Олег Русланович
shturypita-oleh-ruslanovych
Штурипіта Олег Русланович
СКРИПНИК
Андрій Вікторович
м. Дрогобич
24 ОМБр - в/ч А0998
солдат
стрілець
2022

Захисник України Андрій Скрипник проживав у Дрогобичі. Два роки навчався у ЗОШ №1, згодом був зачислений у Дрогобицьку гімназію. По завершенні навчання у гімназії, він навчався у ДДПУ імені Івана Франка на факультеті «Фізичне виховання».

У 2008 році Андрій закінчив магістратуру, отримав повну вищу освіту та здобув кваліфікацію магістра педагогічної освіти, викладача фізичного виховання.

Дрогобичанин працював як в рідному місті, так і їздив на роботу за кордон. У 2011 році одружився, а у 2012 році у нього народилась донечка Софійка.

27 лютого 2019 року Андрій вступив до лав ЗСУ у складі 24 бригади ім. Данила Галицького, в/ч А0998. Це був дуже важливий та усвідомлений крок в його житті. Він хотів забезпечити усім щасливе майбутнє.

Всі три роки Андрій Скрипник був на передових позиціях фронту в Донецькій та Луганській областях.

Загинув дрогобичанин 29 березня 2022 року в місті Попасна Луганської області, в результаті руйнування головного мозку від вибухової травми, під час виконання бойового завдання із захисту України.

м. Попасна, Луганська обл, внаслідок масованого артилерійського обстрілу
28.09.1985
29.03.2022
Скрипник Андрій Вікторович
Майор
skrypnyk-andriy-viktorovych
Скрипник Андрій Вікторович
ПОПОВИЧ
Микола Миколайович
м. Стебник
24 ОМБр - в/ч А0998
старший солдат
заступник командира бойової машини -навідником-оператором
2022

Микола Попович народився у м. Калінін (росія), однак проживав в Україні та був громадянином України.

Навчався у Стебницькій спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів №7 та у Дрогобицькому нафтовому технікумі. Був старостою у школі та технікумі, добре навчався.

Був у добровольчих батальйонах у 2014-2015 роках таких як Тризуб та ін. Позивний «компас» йому дали давно, ще до армії, так як він був інструктором і водив людей у походи, дуже добре розбирався у грибах та любив їх збирати, полюбляв куховарити, ловити рибу, багато читав, цікавився і дуже любив історію, слухав класику в інструментальній обробці.

Проживав з дружиною і трьома дітьми у Новояворівську Львівської області. Мав сина від першого шлюбу.

З 29 грудня 2017 року проходив службу у в/ч А0998 в місті Яворів, що на Львівщині, на посаді заступника командира бойової машини 4 механізованої роти 3 механізованого взводу 2 механізованого відділення 2 механізованого батальйону. Виконував бойові завдання у Авдіївці, Пісках, Попасній, Зайцево, Золотому, Сєвєродонецьку, Волновасі, Красногорівці та ін.

Микола був гарним батьком, другом, чесним, добрим, щедрим, щирим та справедливим до людей. В частині був одним з найкращих бійців.

Нагороджений орденом «Хрест Героя» (посмертно). Протягом 10 місяців вважався безвісти зниклим (з 26.03.2022 року). Знайшла та поховала захисника дружина.

Як потім з’ясувалось, загинув Герой 21 березня 2022 року під час бою в районі населеного пункту Новоолександрівка Попаснянського району Луганської області.

нп. Новоолександрівка, під час ведення бойових дій
15.06.1979
21.03.2022
Попович Микола Миколайович
Компас
popovych-mykola-mykolayovych
Попович Микола Миколайович
ВЕКЛЮК
Василь Йосифович
м. Стебник
24 ОМБр - в/ч А0998
старший солдат
номер обслуги протитанкового відділення
2022

Захисник України Василь Веклюк народився та проживав у селі Колпець, яке зараз є частиною Стебника. Василь Веклюк був патріотом рідної країни та захищав її ще з часу проведення АТО/ООС. З 2014 року Василь брав участь у бойових діях на сході України. А з початком повномасштабного вторгнення росії на українські землі, 24 лютого 2022 року стебничанина знову мобілізували до лав Збройних сил України.

Воїн стояв на захисті України на передових позиціях фронту.

На жаль, 16 березня 2022 року стебничанин потрапив під масовий артилерійський обстріл ворога поблизу міста Попасна Луганської області. Внаслідок ворожого обстрілу Герой загинув.

У загиблого залишилась дружина та двоє доньок.

Прощання з Василем Веклюком відбулось в Стебнику на майдані Тараса Шевченка. Поховали загиблого в рідному селі.

м. Попасна, Луганська обл, внаслідок артилерійського обстрілу
25.09.1962
16.03.2022
Веклюк Василь Йосифович
veklyuk-vasyl-yosyfovych
Веклюк Василь Йосифович
РУДЕНКО
Костянтин Юрійович
м. Дрогобич
184 НЦ, 355 НМП - в/ч А3211
солдат
інструктор навчального взводу
2022

Захисник України Костянтин Руденко народився в місті Чернігів. Проходив строкову службу на заході України, потім підписав контракт. У Львові познайомився з майбутньою дружиною – дрогобичанкою Соломією. Костянтин працював інструктором в навчальному центрі у Старичах, неподалік Яворова. Після початку повномасштабної війни, яку розпочала росія проти України, він навчав добровольців, яких привозили до них у частину, – базовим найнеобхіднішим військовим навичкам.

13 березня Костянтин саме був у наряді. В ту ніч відбувся цинічний ракетний обстріл росією території Міжнародного центру миротворчості та безпеки, відомий як «Яворівський військовий полігон». Ворожі ракети потрапили в казарму, коли Костянтин виводив хлопців у підвал.

Внаслідок обстрілу загинуло 35 українських воїнів. Поміж ними – воїн-контрактник, інструктор Костянтин Руденко.

Так як дружина воїна – з Дрогобича, прощання та похорон Героя відбулись у Дрогобичі.

с. Старичі, Яворівський район, Львівська обл, внаслідок ракетного обстрілу
26.01.2000
13.03.2022
Руденко Костянтин Юрійович
rudenko-kostyantyn-yuriyovych
Руденко Костянтин Юрійович
ТЯКА
Роман Дмитрович
м. Стебник
24 ОМБр - в/ч А0998
солдат
гранатометник
2022

Захисник України Роман Тяка народився та проживав у Стебнику.

Роман був хоробрим захисником. Він боронив кордони України в зоні АТО з 2014 року, був у гарячих точках, де велись запеклі бої, пройшов пекло Дебальцево.

Після повномасштабного вторгнення росії на територію України, – 24 лютого Роман без тіні сумніву пішов добровольцем у військкомат та знову став на захист рідної країни.

Стебничанин Роман Тяка загинув у зоні бойових дій 13 березня 2022 року.

Друзі, рідні та побратими назавжди запам’ятають його товариським та надійним другом, хорошим сім’янином та люблячим батьком, Світлою Людиною, яка завжди була готова відгукнутись на чужу біду.

м. Попасна, Луганська обл, внаслідок отриманих вибухових та осколкових поранень
07.11.1975
13.03.2022
Тяка Роман Дмитрович
tyaka-roman-dmytrovych
Тяка Роман Дмитрович
СТЕЦ
Василь Сергійович
м. Дрогобич
10 ОГШБр 108 ОГШБ - в/ч А3715
солдат
водій - механік
2022

Стец Василь Сергійович народився в м. Дрогобич 29.11.1997 р., навчався в Дрогобицькій СШ №2.

Після закінчення 9 класу в 2013 році переїхав на Буковину. Здобував освіту у ВПУ м. Заставни Чернівецької обл. за спеціальністю маляр-штукатур.

Після випуску з училища деякий час працював за професією в Чернівцях. 2016 року одружився, у тому ж році народився синочок Вадим.

У 2021 році підписав контракт і служив у 10 Окремій гірсько-штурмовій бригаді 108 окремому гірсько-штурмовому батальйоні в/ч А3715. Проходив військовий вишкіл у с. Старичі Львівської обл. До повномасштабної війни в Україні був учасником бойових дій у Донецьку.

Василь був одним із перших, хто зустрів російського окупанта на землях Київщини.

Загинув 11.03.2022 р. в селі Людвинівка Київської області від ворожого авіаудару. Довго не могли ідентифікувати останки тіл, загиблих у той день. Василь вважався зниклим безвісти, і родина довгих п’ятнадцять місяців не припиняла його пошуки. Але…

Похорон відбувся аж 22 червня 2023 року. Похований на Садгірському кладовищі в Чернівцях.

Посмертно нагороджений медаллю "На славу Чернівців".

с. Людвинівка, Київська обл., від ворожого авіаудару
29.11.1997
11.03.2022
Стец Василь Сергійович
stets-vasyl-serhiyovych
Стец Василь Сергійович
ПШЕЧЕНКО
Микола Миколайович
м. Дрогобич
Харківський НУПС
курсант
курсант
2022

Захисник України Микола Пшеченко народився у Дрогобичі. Закінчив ЗОШ №17, де зберіг теплі відносини з педагогами. Ріс добрим, допитливим, комунікабельним, веселим, щирим та справедливим хлопцем.

З 5-ти років Микола займався кікбоксингом в спортивному клубі «Еней», неодноразово займав призові місця на різноманітних змаганнях. З 8 років паралельно з кікбоксингом почав займатись футболом в ДЮСШ. Спорт виховав у хлопцеві дисциплінованість та силу духу. Тому подорослішавши він вирішив пов’язати своє життя з військовою службою, продовжити справу батька і діда. У 2019 році вступив в Харківський національний університет повітряних справ на льотний факультет. Після закінчення університету мріяв служити у рідному селі Калинів, де проводив багато часу з дитинства, приїжджаючи до бабусі.

11 лютого 2022 року Микола востаннє приїхав додому у відпустку. А 23 лютого потяг повіз його на війну, до Харкова, який на той момент вже був під ворожими обстрілами.

Ще 6 днів Микола дзвонив і писав додому, переживав за батька, який також став на захист України. А ввечері 1 березня по казармах хлопців прилетіло. Три тижні Микола вважався безвісти зниклим, лише 23 березня його загибель офіційно підтвердили. Тіло Миколи знайшли останнім з 14 курсантів.

Юний захисник мріяв мати багато дітей, мріяв про велику сім’ю. На жаль, цим мріям не судилось збутись…

Харків, від отриманих травм внаслідок обрушення перекриття будівлі після авіаційного удару
25.11.2000
01.03.2022
Пшеченко Микола Миколайович
pshechenko-mykola-mykolayovych
Пшеченко Микола Миколайович
БАНДРОВСЬКИЙ
Олександр Андрійович
м. Дрогобич
242 ТБр - в/ч А3321
лейтенант
заступник командира навчальної роти з МПЗ
2022

Захисник України Олександр Бандровський народився у Дрогобичі. Проживав у Дрогобичі та в селі Дережичі.

Із трьохрічного віку виховувався батьком, якого втратив у 17 років, а відтак його опікунами стали дідусь і бабуся.

Навчався Олександр у Дережицькій школі. Згодом здобув військову освіту у Київському військовому ліцеї ім. Богуна та Національній академії сухопутних військ у Львові. У вересні 2020 року Олександр одружився.

Молодий дрогобичанин був лейтенантом військової служби, заступником командира навчальної роти, контрактником ЗСУ.

На жаль, захисник України загинув ще 24 лютого біля Чернігова, під час перших ворожих атак та спроб захоплення українських територій московським загарбником.

с. Гончарівське, Чернігівської обл, внаслідок ракетного обстрілу
17.08.1999
24.02.2022
Бандровський Олександр Андрійович
bandrovskyy-oleksandr-andriyovych
Бандровський Олександр Андрійович
КУЗЕМКО
Микола Володимирович
м. Дрогобич
10 ОМПБ - в/ч А2960
солдат
оператор протитанкового відділення
2022

Микола Куземко народився у Дрогобичі. Ходив у садочок «Волошка», згодом – у ЗОШ №4. Після закінчення дев’ятого класу вступив до ВПУ №19, за спеціальністю «газо-електрозварювальник та автомеханік». Після закінчення навчання одразу пішов на роботу. Мав багато друзів. Завжди усім допомагав. Був ввічливий, добрий, веселий, життєрадісний. Мав великі плани на життя.

Коли прийшла повістка в армію – він не вагаючись пішов. Після року служби підписав контракт, позаяк мав намір продовжувати захищати Батьківщину на сході держави. Служив оператором 2 протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки у 10 Окремій мотопіхотній бригаді в/ч А2960, м. Гайсин.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Микола знаходився з підрозділом на навчаннях у Херсонський області. Загинув 24 лютого 2022 р. на Антонівському мосту, відбиваючи атаки загарбників.

Микола з побратимами, ціною власного життя, зупинили росіян у Херсоні. Героя поховали спершу на тимчасово окупованій території місцеві мешканці. Лише в листопаді 2022 року, після деокупації Херсону, тіло Миколи було перевезено до рідного міста та поховано на Алеї Слави.

Антоновський міст, Херсонська обл, під час ворожого обстрілу
10.05.2000
24.02.2022
Куземко Микола Володимирович
Кузя
kuzemko-mykola-volodymyrovych
Куземко Микола Володимирович
КРАВЧИШАК
Тарас Михайлович
м. Дрогобич
Державна фіскальна служба
старший лейтенант (податкової міліції)
лейтенант податкової міліції, старший оперуповноважений з особливо важливих справ
2020

Тарас Кравчишак народився 1 березня 1995 року у Дрогобичі.

У 2001-2005 роках навчався у ЗОШ №16. У 2005 році вступив у Дрогобицьку гімназію імені Б. Лепкого. У 2012 році вступив у Львівський державний університет безпеки життєдіяльності. Здобув ступінь бакалавра за напрямом підготовки «Транспортні технології». Одночасно навчався у Львівському державному університеті внутрішніх справ, де у 2017 році здобув освітній ступінь бакалавр, спеціальність-правознавство, де була присвоєна кваліфікація юрист.

Також навчався у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Де пройшов повний курс військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу за військовою спеціальністю «Бойове застосування автомобільних з’єднань, військових частин і підрозділів» .У 2016 році йому було присвоєно первинне військове звання молодший лейтенант запасу.

З 2018 року працював у Державній фіскальній службі м. Львова лейтенантом податкової міліції.

З 27.02.2020 року був залучений до складу сил і засобів об’єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях на посаді лейтенанта податкової міліції, старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ першого відділу управління оперативного забезпечення на окремих територіях зон АТО Головного управління ДФС у Донецькій області.

Служив у спеціальному підрозділі «Фантом», що займався боротьбою з економічною злочинністю та контрабандою вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.

Загинув старший лейтенант, Тарас Кравчишак 03.09.2020 року у м. Маріуполь.

Воїну надано статус учасника бойових дій.

м. Маріуполь, за невідомих обставин
01.03.1995
03.09.2020
Кравчишак Тарас Михайлович
Сопрано
kravchyshak-taras-mykhaylovych
Кравчишак Тарас Михайлович
БІЛИЙ
Роман Ярославович
с. Болехівці
24 ОМБр - в/ч А0998
старший сержант
командир взводу
2018

Захисник України Роман Білий народився та проживав у Дрогобичі. Навчався спочатку в СШ №10, потім у СШ №16. Закінчив Дрогобицький механічний технікум. Працював на Дрогобицькому заводі автомобільних кранів, Дрогобицькому долотному заводі.

У 1990 році Роман одружився та переїхав на постійне місце проживання у село Болехівці. Виховував сина та доньку.

Після нападу російського агресора Роман став на захист територіальної цілісності України та захищав її в зоні АТО. Проходив військову службу у лавах ЗСУ на посаді заступника командира взводу у складі 24-ї окремої механізованої бригади ім. короля Данила (в/ч А4680).

Пройшов гарячі точки бойових зіткнень, брав участь у боях на території Луганської та Донецької областей. Серед побратимів отримав позивний "ВІРА" та "Старий". Війна підірвала здоров’я захисника. Після демобілізації Роман почав серйозно хворіти. Життя воїна обірвалось 23 липня 2018 року.

Поховали загиблого у рідному селі Болехівці.

внаслідок отриманих травм та підірваного на війні здоров'я
27.03.1969
23.07.2018
Білий Роман Ярославович
Старий
bilyy-roman-yaroslavovych
Білий Роман Ярославович
БАНДРОВСЬКИЙ
Андрій Миколайович
м. Стебник
4 ОМПБ - в/ч А4323, 128 ОГШБр - в/ч А1556
молодший сержант
посада невідома
2017

Захисник України Андрій Бандровський народився у с. Солець, що біля Стебника. Навчався у тамтешній початковій школі №13, згодом продовжив навчання у Дрогобицькій СШ №16, оскільки сім’я проживала у Дрогобичі.

Після закінчення школи поступив у Національний університет «Львівська політехніка» (1995-1997). Навчання не закінчив, одружився та повернувся на постійне місце проживання у Солець.

У 1997 році почав строкову службу у ЗСУ, де згодом отримав звання старшого сержанта. Після демобілізації, з дружиною займалися господарством та малим приватним бізнесом. Виховували сина та доньку.

У липні 2014 року пішов добровольцем у ЗСУ. Потрапив у навчальний центру с. Старичі, Новояворівського району, потім - продовжив службу в селищі Немирів, Яворівського району на посаді інструктора ПЗРК.

Проходив службу у зоні АТО, брав участь у бойових діях біля Авдіївки, Очеретного, Димитрово у складі 25-ої бригади ВДВ.

У 2017 році підписав контракт з 128 гірсько-штурмовою бригадою (м. Мукачево). У складі бригади брав участь у бойових діях у с. Зайцево, поблизу Горлівки, там захворів, приїхав у відпустку та 5 грудня 2017 року Андрій помер.

внаслідок хвороби та підірваного на війні здоров'я
13.12.1977
05.12.2017
Бандровський Андрій Миколайович
bandrovskyy-andriy-mykolayovych
Бандровський Андрій Миколайович
ІВАНИК
Володимир Васильович
м. Стебник
8-й ОБ "Аратта" ДУК ПС
солдат
стрілець
2017

Володимир Іваник народився у місті Стебник. Проживав у Бориславі. Проходив службу в армії у президентському полку. Працював на будівництві у Києві, займався декоративною штукатуркою.

Володимир брав активну участь у Революції Гідності. А з початком війни на сході України став добровольцем 8-го окремого батальйону «Аратта» Української Добровольчої Армії.

Воїн пройшов гарячі точки фронту – воював у Пісках, Широкиному, Бахмуті, Лисичанську, Луганську. На жаль, 21 червня 2017 року захисник загинув у бою поблизу Авдіївки, внаслідок прямого влучання снаряду ворожого танка.

Після прощання у Львові та Бориславі, Героя поховали на кладовищі мікрорайону Солець (Стебник).

З рідних у Героя залишились батько Василь та мама Марія Іваники, брат, дружина та маленький син.

м. Авдіївка, Донецька обл, внаслідок влучання снаряду ворожого танка
28.03.1987
21.06.2017
Іваник Володимир Васильович
ivanyk-volodymyr-vasylovych
Іваник Володимир Васильович
КОСТИШАК
Олександр Іванович
м. Дрогобич
в/ч 4771
солдат
посада невідома
2016

Костишак Олександр Іванович народився 16 вересня 1976 року у Дрогобичі.З 1982 до 1991 навчався в ЗОШ №1 і ЗОШ №15 Дрогобича.З 1991 по 1994 рік навчався в дрогобицькому ПТУ №15 по спеціальності механік телерадіоапаратури.По закінченні працював на ДАКЗ.

З жовтня 1995 по травень 1996 року служив строкову службу в місті Миколаїв у вч А1836, де був раріотелеграфістом. Після служби знову працював на ДАКЗ.

В липні 2015 року добровільно пішов до військкомату і був направлений на військову службу спочатку в Яворів у в/ч 4771, де був з 12 липня по 28 вересня, а потім в місто Чернігів, де служив до 15 березня 2016 - дня трагічної загибелі.

трагічно помер
16.09.1976
15.03.2016
Костишак Олександр Іванович
kostyshak-oleksandr-ivanovych
Костишак Олександр Іванович
ЮЗЕФОВИЧ
Іван Ярославович
с. Унятичі
24 ОМБр - в/ч А0998
сержант
посада невідома
2016

Захисник України Іван Юзефович народився в селі Довге Дрогобицького району Львівської області. Закінчив місцеву сільську школу, згодом вступив до Меденицького СПТУ №72, де здобув професію автокранівника.

Іван працював водієм на приватних підприємствах. Після Революції Гідності та початку АТО був мобілізований та став на захист територіальної цілісності України. Служив у 24-й окремій механізованій бригаді (м. Яворів). Був учасником бойових дій. Демобілізований 8 червня 2015 року.

На жаль, під час лікування від поранень у Львівському обласному госпіталі інвалідів війни, 24 лютого 2016 року Іван помер.

З рідних у захисника залишились батько, дружина, син та донька. Похований в Унятичах.

Львівський обласний госпіталь інвалідів війни, внаслідок отриманих поранень
21.06.1976
24.02.2016
Юзефович Іван Ярославович
yuzefovych-ivan-yaroslavovych
Юзефович Іван Ярославович
МАРОЧКАНИЧ
Віктор Богданович
с. Верхні Гаї
128 ОГШБр - в/ч А1556
солдат
посада невідома
2015

Захисник України Віктор Марочканич народився у багатодітній сім'ї у селі Верхні Гаї Дрогобицького району Львівської області. Навчався у Верхньогаївській школі.

У 1993 році закінчив Чернівецький технікум залізничного транспорту. З 1993 до 1995 року проходив строкову службу в ЗСУ.

Віктора мобілізували 19 березня 2015 року. З травня 2015 року він перебував у зоні АТО в складі 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади (м. Мукачево).

На жаль 2 червня 2015 року в селі Кримське Луганської області серце воїна не витримало та зупинилось під час виконання бойового завдання. Поховали Героя із військовими почестями у рідному селі Верхні Гаї.

З рідних у воїна залишились сестра та брати.

с. Кримське, Луганська обл, під час виконання бойового завдання з захисту України
09.12.1973
02.06.2015
Марочканич Віктор Богданович
marochkanych-viktor-bohdanovych
Марочканич Віктор Богданович
ВОВК
Богдан Ігорович
м. Дрогобич
3 БрОП НГУ - в/ч 3017
старший сержант
технік роти
2015

Богдан Вовк народився та проживав у Дрогобичі. Навчався в ЗОШ № 5, потім – у Бориславському СПТУ № 7, де здобув спеціальність слюсаря-монтажника контрольно-вимірювальних приладів та автоматики.

У 1987-1989 рр служив у танкових військах Німеччини. Був нагороджений нагрудним знаком «Відмінник РА», за що командування частини надіслало офіційну подяку батькам. По завершенні служби працював електромонтером вуличного освітлення підприємства «Дрогобичсвітло».

У липні 2014 року Богдан був мобілізований до лав Національної гвардії України. Був техніком роти оперативного призначення на бронеавтомобілях Харківської окремої бригади оперативного призначення.

14 лютого 2015 року відправився з підрозділом до Дебальцевого для виконання завдання з відбиття наступу терористів. В ніч на 18 лютого група потрапила в засідку та була обстріляна зі стрілецької зброї та великокаліберної артилерії. Внаслідок численних осколкових поранень Богдан помер.

Певний час воїн вважався зниклим безвісти. Був упізнаний серед загиблих у Харківському морзі.

Похований 4 березня 2015 року в місті Дрогобич.

З рідних у воїна залишились мама, сестра, дружина та син.

м. Дебальцеве, Донецька обл, внаслідок осколкових поранень
09.07.1969
18.02.2015
Вовк Богдан Ігорович
vovk-bohdan-ihorovych
Вовк Богдан Ігорович
ІСИК
Іван Васильович
м. Дрогобич
24 БТрО "Айдар" - 24 ОШБ, в/ч А3488
солдат
номер обслуги
2014

Іван Ісик народився та проживав у Дрогобичі. Закінчив Дрогобицьку спеціалізовану школу № 2. У Вищому професійному училищі № 19 м. Дрогобича здобув професію кухаря-кондитера.

З початком Революції Гідності Іван таємно від рідних відправився до Києва відстоювати свободу та європейський вибір України. В січні-березні 2014-го року займався волонтерською діяльністю.

Згодом добровольцем викликався на захист України. Захищав Україну в складі 24-ого батальйону територіальної оборони «Айдар» під псевдо «Львів». 5 вересня російські диверсанти здійснили атаку із засідки на бійців 2-ї роти батальйону біля села Весела Гора. До колони вийшли люди з українським прапором, коли машини зупинилися, по них відкрили вогонь із засідки з кулеметів. Поранених добивали пострілами. Іван Ісик з важкими опіками потрапив до полону. Помер в лікарні Луганська. Лише через місяць волонтери змогли повернути тіло Івана додому.

Похований з почестями в Дрогобичі, на Алеї Слави.

Без батька залишилась донька Ольга 2005 р.н.

ворожий полон, внаслідок отриманих опіків та травм
20.01.1984
14.09.2014
Ісик Іван Васильович
isyk-ivan-vasylovych
Ісик Іван Васильович
ЗОЗУЛЯ
Тарас Васильович
м. Стебник
80 ОДШБр - в/ч А0284
солдат
водій - електрик
2014

Тарас Зозуля народився та проживав у місті Стебник. Навчався в ЗОШ №11, згодом – у Дрогобицькому нафтовому технікумі (нині – Дрогобицький коледж нафти і газу). Закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу за напрямком підготовки «Геологія».

У 2012-2013 роках проходив строкову військову службу в 54-у окремому батальйоні Сухопутних військ ЗСУ (в/ч А2076). Згодом проходив військову службу за контрактом у 80-ій окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ ЗСУ (в/ч А0284).

З літа 2014 року Тарас брав участь в АТО. 31 серпня 2014 року воїн загинув в бою в районі Міжнародного аеропорту «Луганськ».

Поховали Героя на кладовищі по вулиці Мекелити в Стебнику. У загиблого залишились батьки.

ЗОШ №11 міста Стебник присвоєно ім’я Тараса Зозулі. В приміщенні школи та на фасаді коледжу нафти і газу було відкрито меморіальні дошки.

На території Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу встановлено пам’ятний знак студентам, які загинули під час АТО на сході України, серед яких ім’я Тараса Зозулі.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

в районі міжнародного аеропорту "Луганськ", під час захисту України
09.03.1993
31.08.2014
Зозуля Тарас Васильович
zozulya-taras-vasylovych
Зозуля Тарас Васильович
КОМАР
Юрій Ігорович
с. Раневичі
15 РеАП - в/ч А1108
сержант
командир відділення
2014

Юрій Комар народився в Дрогобичі. Навчався в ЗОШ №10 та Дрогобицькому професійному політехнічному ліцеї, де здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів. Був зразковим студентом та дуже любив свою професію.

У 2010 році розпочав військову службу за контрактом у в/ч А1108, пройшов навчання за програмою підготовки командирів автомобільних відділень базового рівня. Після одруження переїхав на постійне місце проживання у с. Раневичі. Невдовзі в них народилася донечка, яку він любив понад усе. Юрій був дуже хорошим сім’янином, відповідальним, працьовитим та дбайливим.

У листопаді 2012 року за успішне виконання військових обов’язків Юрію присвоїли звання сержанта, а в 2013 році призначили командиром відділення. З травня 2014 року Юрій пройшов військовий вишкіл у Сумській області, а вже в липні відправився в зону АТО, де мужньо обороняв Україну.

Дуже скучав за рідними та домівкою. Останнє, що написав дружині - «Я віддав би все на світі, щоб бути зараз з вами, мої кохані».

Юрій Комар загинув біля Луганського аеропорту, потрапивши під обстріл ворожої артилерії та градів. Сиротою залишилася маленька донечка Вікторія.

Указом Президента України № 170/2016 від 25 квітня 2016 року Юрій був нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно).

31 травня 2018 року «За особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу йому присвоїли звання «Почесний громадянин Дрогобича» (посмертно). 28 червня 2023 року присвоїли звання «Почесний громадянин Дрогобицького району» (посмертно). Похований на кладовищі в с. Раневичі.

смт Георгіївка, Луганська обл, внаслідок артилерійського обстрілу
03.02.1992
26.08.2014
Комар Юрій Ігорович
komar-yuriy-ihorovych
Комар Юрій Ігорович
ЛЕСЕШАК
Дмитро Васильович
с. Рихтичі
24 ОМБр - в/ч А0998
солдат
старший стрілець
2014

Захисник України Дмитро Лесешак народився в селі Рихтичі Дрогобицької громади. Проживав із батьками та братом. Навчався у місцевій школі с. Рихтичі. Закінчивши 9-й клас, вступив у Дрогобицький механічний технікум, де навчався до 2004 року. Працював інженером на Дрогобицькому долотному заводі.

У травні 2014 року був призваний на військову службу. Виконував бойові завдання з захисту територіальної цілісності України у складі 8-ої роти 3-го батальйону 24-ої окремої механізованої бригади.

Загинув 21 серпня 2014 року поблизу смт. Георгіївка Луганської області, внаслідок важкого поранення у бою.

На будинках Рихтицької ЗОШ та Дрогобицького МТК встановлено меморіальні дошки на честь Героя.

Указом Президента України від 14.03.2015 №144/2015 Дмитро Лесешак нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Похований в с. Рихтичі.

поблизу смт. Георгіївка, Луганська обл, під час захисту України
01.11.1984
21.08.2014
Лесешак Дмитро Васильович
leseshak-dmytro-vasylovych
Лесешак Дмитро Васильович
БОРИС
Ігор Володимирович
м. Дрогобич
24 ОМБр - в/ч А0998
солдат
навідник
2014

Ігор Борис народився та проживав у Дрогобичі. Навчався в ЗОШ № 5, згодом – у ВПУ №19.

З 14 років професійно займався спортом, якому присвятив усе подальше життя. У 2009 році виконав норматив майстра спорту з пауерліфтингу (з офіційним результатом – 245 кг у жимі лежачи).

Неодноразово брав участь у чемпіонатах України, був почесним учасником обласних змагань. Захоплювався їздою на мотоциклі. Мав багато друзів.

У 2001 році з близьким товаришем-добровольцем вступив до армії, так як вважав це своїм чоловічим обов’язком. Служив у 95-ій аеромобільній бригаді в/ч А0284 м. Хирів.

Як справжній патріот, Ігор відстоював європейський вибір України під час Революції Гідності в Києві.

21 травня 2014 року був мобілізований, проходив військову службу у складі 24 окремої механізованої бригади імені Данила Галицького, де був душею 2-го батальйону. На жаль, 11 липня 2014 року Ігор Борис загинув, внаслідок ворожого артилерійського обстрілу у Зеленопіллі Луганської області.

Ігоря нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Ухвалою сесії Ігорю присвоєно звання «Почесний громадянин Дрогобича». Похований в м. Дрогобич.

с. Зеленопілля, Луганська обл, внаслідок артилерійського обстрілу
04.05.1983
11.07.2014
Борис Ігор Володимирович
borys-ihor-volodymyrovych
Борис Ігор Володимирович
ДИШЕЛЬ
Мар'ян Миронович
м. Стебник
24 ОМБр - в/ч А0998
молодший сержант
командир відділення-топогеодезист
2014

Мар'ян Дишель народився в місті Стебник. У 1986 році закінчив Стебницьку ЗОШ №6, потім – ВПУ №19 міста Дрогобич. Протягом 1988-1989 років проходив строкову військову службу. Після демобілізації працював на руднику №1 Стебницького калійного заводу. Згодом поїхав за кордон, працював в Чехії. У 2001 році одружився.

Навесні 2014 року Мар'яна мобілізували до лав Збройних сил України. Служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені князя Данила Галицького (в/ч А0998, місто Яворів Львівської області).

З літа 2014 року Мар'ян брав участь у антитерористичній операції, захищаючи територіальну цілісність та боронячи східні кордони України.

Поховали захисника на міському цвинтарі Стебника на вулиці о. Петра Мекелити.

З рідних у воїна залишилась дружина.

с. Зеленопілля, Луганська обл, під час захисту України
20.09.1970
11.07.2014
Дишель Мар'ян Миронович
dyshel-maryan-myronovych
Дишель Мар'ян Миронович
УШНЕВИЧ
Олег Михайлович
м. Дрогобич
Небесна Сотня
воїн
громадський активіст
2014

Олег Ушневич народився у Дрогобичі, в сім’ї працівників Дрогобицького нафтопереробного заводу – Михайла та Євгенії Ушневич.

Коли Олегові було 2,5 роки, мама померла, народивши його молодшого брата. Деякий час діти жили з бабусею, яка була учасницею бойових дій, зв'язковою УПА у м. Сколе.

Друга жінка батька – Анна замінила хлопцям матір, тож Олег надалі проживав разом з батьками і сестрою Мар'яною в Дрогобичі. Навчався у Дрогобицькій ЗОШ № 14, потім – у ВПУ №19 м Дрогобича, де здобув фах столяра-різьбяра . Згодом – навчався в НУ «Львівська Політехніка» на будівельника. Після закінчення навчання деякий час працював в місті Сколе, а згодом – у торговому центрі «Метро» у Львові. З 2010 року працював за кордоном.

З першого дня Революції Гідності Олег був на Майдані Незалежності та відстоював європейський курс України. В трагічну ніч протистояння 20 лютого 2014 року Олег Ушневич загинув від двох куль снайпера, які влучили йому в серце. Тіло Героя Небесної Сотні було перенесене та ідентифіковане в готелі «Україна». Похований в м. Сколе.

Майдан Незалежності, від куль снайпера під час Революції Гідності
20.06.1982
20.02.2014
Ушневич Олег Михайлович
ushnevych-oleh-mykhaylovych
Ушневич Олег Михайлович
ВАЙДА
Богдан Іванович
с. Летня
Небесна Сотня
воїн
громадський активіст
2014

Богдан Вайда народився 28 квітня 1965 року в Стебнику Дрогобицького району.

Закінчив місцеву школу, а 1983 році був мобілізований на строкову військову службу. У 1985 році вступив до Львівського технікуму механічної обробки деревини, який закінчив із відзнакою. Працював на Дрогобицькому меблевому заводі.

Після смерті батька разом із родиною Богдан переїхав до села Летня Дрогобицького району. Їздив на роботу до Європи, пізніше почав розводити свійську птицю.

Богдан був активним учасником Революції Гідності. Він приїхав на столичний Майдан 12 грудня 2013 року. Спочатку записався до 12-ї сотні Самооборони, а потім – до 18-ї сотні. Брав участь у пікетах під Генеральною прокуратурою й Адміністрацією президента.

Вранці 20 лютого 2014 року Богдан Вайда, озброївшись дерев’яною палицею, пішов із побратимами вгору вулицею Інститутською. Самооборонівці опинилися перед двома водометами, які намагалися збити людей струменями води. Близько дев'ятої ранку біля Міжнародного центру культури і мистецтв Федерації профспілок України («Жовтневий палац») Богдан Вайда отримав смертельне вогнепальне поранення в голову картеччю. Водночас у нього влучив водяний струмінь.

Пізніше на суді встановили, що чоловік загинув приблизно в той момент, коли з водомета на нього спрямували струмінь. Результати судово-медичної експертизи показали, що смерть Богдана Вайди настала внаслідок сліпого вогнепального поранення в ділянці лівої скроні.

Загиблому Герою Небесної Сотні було 48 років.

Майдан Незалежності, від куль снайпера під час Революції Гідності
28.04.1965
20.02.2014
Вайда Богдан Іванович
vayda-bohdan-ivanovych
Вайда Богдан Іванович